У пошуках світла

Ми всі такі різні – різного віку, з різним життєвим і професійним досвідом, з різними уподобаннями в побуті, з різною освітою, - але всіх нас об’єднує пошук потаємного внутрішнього шляху, який веде із темряви людських негараздів, хвороб, смертей, жахів війни і пандемій у незгасне сяюче Світло. Дороговказ нам залишено Вчителями – високими душами, яким вдалося здолати тернистий внутрішній шлях. Але ще далеко не все на цьому шляху нам видається зрозумілим.

Анні Безант у своїй роботі «Перед дверима Храму» порівнювала просування по духовному шляху із сходженням на гору. В той час, як більшість людства йде досить пологою обхідною дорогою, роблячи багато кругів навколо гори і постійно на щось відволікаючись, ми з вами намагаємося просуватися вузькою і крутою стежиною, на якій легко оступитися, з якої легко впасти. Як і в альпінізмі, ми просуваємося у єдиній зв’язці один з одним, і для долання складного шляху сходження нам потрібне певне знаряддя. Ми вже добре знаємо, що воно складається з вивчення доктрин Споконвічної Мудрості, Медитації та Служіння.

Чому першим пунктом стоїть вивчення доктрин Споконвічної Мудрості? Манасичний план умовно розділений на дві частини, і для свідомості людини між ними існує глибока прірва, через яку саме на шляху учнівства має бути збудований місток. Вищий, або абстрактний розум відноситься до Духовной Тріади людини і має в своєму складі три підплани, або три шари субстанції різної щільності і різної вібраційної активності. На третьому (якщо рахувати зверху донизу), знаходиться так зване егоїчне, або каузальне тіло людини – тіло, в якому накопичується позитивний досвід всіх втілень і яке є епіцентром самоусвідомлення людської істоти. В християнстві його прийнято називати душею. Саме з ним на шляху учнівства людина прагне з’єднати свою особисту свідомість. Світло душі, або нашого Вищого Я, сприймається як світло на шляху. О.П.Блаватська у ІІ томі ТД пише: "Людське Ego не є ні Атман, ні Буддхі, але Вищий Манас: плід розуму і розквіт розумного самосвідомого еготизму - у вищому духовному сенсі". Нижчий манас, або тіло конкретного розуму належить до смертних тіл особистості людини. «Манас двоякий – Місячний у нижній його частині, Сонячний у верхній, - пише Олена Петрівна, - Тобто, у своєму вищому аспекті він притягується до Буддхі, а у своєму нижчому спускається до своєї тваринної Душі, повної егоїстичних і чуттєвих бажань, і прислухається до її голосу». Конкретний розум має в своєму складі субстанцію чотирьох якостей, або чотирьох різних підпланів. Зазвичай у своєму повсякденному житті ми використовуємо тільки субстанцію самого нижчого підплана, який тісно спаяний з тілом емоцій і бажань і утворює разом з ним так званий кама-манас. Саме за допомогою його ми вирішуємо всі свої побутові проблеми, розмірковуємо над тим, як виконати те чи інше наше бажання, як досягти омріяного в світі матерії і форм. А що ж з субстанцією більш високих підпланів конкретного розуму? Якщо людина проживає життя в межах своїх побутових бажань, субстанції більш високих підпланів в її конкретному розумі може не бути зовсім. Вона вбудовується в ментальне тіло лише тоді, коли людина починає розмірковувати над непов’язаними з її особистим життям проблемами, наприклад, науковими, політичними, кліматичними, економічними, педагогічними, психологічними та іншими. І ось тут треба зробити одну важливу ремарку: пам’ять, яку ми зазвичай використовуємо – не є еквівалент розуму. Якщо ми запам’ятовуємо щось з того, що прочитали або з того, що почули – ми тренуємо пам’ять, а не розум. Для розвитку конкретного розуму ми маємо саме розмірковувати на певні теми, самі знаходити причинно – наслідкові зв’язки і робити власні, незалежні висновки. Тут теж доречно згадати слова О.П.Блаватської із «Деяких вказівках для щоденного використання»: «Якщо ви читаєте десять хвилин, то розмірковуйте багато годин». Тобто не запам’ятовуйте те, що написано, а поміркуйте над ним. Коли ми так робимо, ми тим самим вбудовуємо в свої ментальні тіла субстанцію більш високих підпланів. Саме цей процес відбувається під час вивчення Споконвічної Мудрості, і чим ближче до метафізичних понять матеріал, над яким ми працюємо, тим більш тонка субстанція буде поступово вбудовуватися в наше ментальне тіло. Всі доктрини Споконвічної Мудрості мають свій енергетичний прототип на Буддхічному, або інтуїтивному плані. Зрозумілою аналогією може бути рослина з корінням догори, квітка якої виділяє аромат на вищих підпланах конкретного розуму, а сім’я, з якого вона виросла, і коріння рослини споріднені з планом Інтуїції. І коли ми вбираємо в себе аромат квітів такої рослини (тобто розмірковуємо над метафізичними істинами), ми налагоджуємо певний зв’язок з інтуїтивним, або Буддхічним планом: ми вибудовуємо міст антахкарани, через який у майбутньому наша свідомість буде отримувати інтуїтивні осяяння. Заглиблене розмірковування над певними постулатами Позачасової Мудрості з певністю можна віднести до медитативного процесу. Давайте тепер поговоримо про те, що ж це таке – медитація.

Теософське вчення пропонує, як метод торування Шляху, використовувати Раджа-Йогу (Царську Йогу, або Йогу Розуму), техніки медитативного процесу Раджа-Йоги базуються на Йога-Сутрах Патанджалі. О.П. Блаватська у Теософському словнику дає наступне визначення Раджа Йоги: «РАДЖА ЙОГА (Санскр) - Істинна система розвитку психічних і духовних сил і єднання зі своїм Вищим Я - або Верховним Духом, як його називають непосвячені. Тренування, управління та зосередження думки. Раджа-Йога протиставляється Хатха-Йозі, фізичній чи психофізіологічній в аскетизмі». Хочу наголосити, що це визначення є фундаментальним і містить в собі справжню мету медитативної практики: Єднання зі своїм Вищим Я, та спосіб досягнення цієї мети – Тренування, управління та зосередження думки.

О.П.Блаватська у «Інструкціях для учнів внутрішньої групи» про метод Раджа Йоги пише: "…перехід з темряви невігластва у світло істини, пробудження людського безсмертного Духа і внутрішнього і вічного життя. Це Наука Раджа Йогів."

І далі: "За допомогою Теургії, або Раджа Йоги, людина досягає:

Пророчого Прозріння через нашого Бога (відповідного Вищого Я кожного з нас), що відкриває нам істини того плану, на якому нам доводиться діяти;

Екстазу та Осяяння;

Дії в Дусі (в Астральному Тілі або через Волю);

Влади над нижчими несвідомими демонами (елементалами) у вигляді самого єства наших очищених Его. Але це потребує повного очищення останніх».

Перше, з чого розпочинається медитативна практика - це напрацювання стабільного щоденного медитативного ритму, бо всі наші спорадичні чи епізодичні зусилля не дадуть бажаного результату. Для напрацювання стабільного ритму зазвичай потрібно від одного до кількох місяців щоденних наполегливих зусиль. Треба бути готовому до спротиву власних провідників: фізичне тіло буде заважати і відволікати своїми незначними негараздами, тіло емоцій та бажань, коли сплине ефект новизни, буде голосити, що йому не цікаво і взагалі набридло, що воно хоче спати чи їсти, чи ще чого, а тіло розуму буде знаходити безліч термінових справ. Тому перше, що нам прийдеться здолати, щоб увійти в щоденний регулярний медитативний ритм - це спротив власної особистості. В даному випадку нам допоможе розуміння, що все те, що оказує спротив – це не ми. Стійкий щоденний медитативний ритм виробляється не завдяки сприятливим умовам, а всупереч несприятливим. Тобто якщо ми будемо чекати відповідного настрою, доброго фізичного самопочуття, тиші навколо, розуміння з боку оточуючих - всі наші надії на медитацію виявляться марними. Краще виділяти на медитацію від 15 до 30 хвилин в один і той самий ранішній час. Що до фізичної пози під час медитації, вона має бути в положенні сидячі любою максимально комфортною. Єдина вимога – це пряма спина. Останнє не має принципового значення. Фізичні тіла європейців значуще відрізняється від тіл народів сходу. Якщо наполягати на медитації в позі Лотоса, на протязі всього часу ми будемо відчувати напруження, увага буде спрямована не на вище, а на фізичний провідник, що зведе всі наші медитативні потуги нанівець. Головне - фізичне тіло не має відволікати нашої уваги, воно має буди поза межами усвідомлення.

Успішність медитативного процесу напряму залежить від навичок концентрувати увагу. Там, де наша увага, – там і наша свідомість. І якщо увага нестійка, думки хаотичні та калейдоскопічно змінюються щомиті, ми не зможемо стати усвідомленими ні в якій із сфер. Здатність до концентрації можна виробляти поза межами медитації. Саме просте, що не потребує окремого часу, це концентрація на кожній із щоденних справ. Наприклад, миючи посуд чи підлогу, ми маємо вольовим зусиллям утримувати всі наші думки виключно на тому, що роблять руки, не дозволяючи їм переключатися на щось інше, більш цікаве. Можна розвивати концентрацію уваги на якомусь предметі, рослині чи тварині, можна концентровано вирішувати задачі, та взагалі будь що, але найголовніше – наполегливо і на регулярні основі. На мій погляд, дуже корисний метод щоденної концентрації уваги, хоча б у вигляді регулярних п’ятихвилинних вправ, на позитивних якостях характеру, яких нам бракує і які необхідно виробити. Для цього на протязі 5 хвилин потрібно утримати думки в колі вибраної позитивної якості, роздивляючись її з різних сторін, намагаючись проникнути в саму її сутність. Так ми не тільки розвиваємо увагу, а ще й змінюємо свій характер, вбудовуючи необхідні якості в свої особисті провідники. Таку концентрацію можна розглядати як початковий етап медитативної практики, в той же час треба усвідомлювати, що сама по собі концентрація – на олівці, картині, дереві, будь чому – це не є медитація. Це тільки здобуття необхідних навичок для неї.

Під час виконання вправ на розвиток концентрації уваги необхідно усвідомлювати, у якій сфері на той чи інший момент знаходиться наша свідомість. Це відповідає базовій задачі людського царства – розвитку усвідомленості. Так, при концентрації на диханні чи кінчику носа наша свідомість сконцентрована у фізичному тілі. Якщо перед нашим внутрішнім зором постають картинки, наповнені благосними емоціями, або ми маємо відчуття польоту, або просто спостерігаємо метушню думок – наша свідомість сконцентрована в кама-манасі – конгломераті нижчого менталу і астралу. Якщо нам вдалося сягнути більш високих сфер конкретного розуму, наш стан буде подібним до того, в якому ми намагаємося вирішити подумки складне арифметичне рівняння.

Тепер щодо самого медитативного процесу. Його можна умовно розділити на медитацію містичну і медитацію окультну, хоча насправді це ланки одного процесу. Діючою силою містичної медитаціє є любов і відданість, вона торкається субстанції двох вищих підпланів астрального плану, передує окультній медитації і розкриває серце. Окультна медитація направлена на з’єднання особистості з Вищим Я за допомогою розуму, так як саме з ментальної субстанції вибудовується міст до Духовної Тріади, який прийнято називати Антахкараною. Тільки тоді, коли серце «розкрито», в ментальній субстанції можна працювати без ризику егоїстичного зловживання.

В Йога-Сутрах Патанджалі (які і досі є базовою настановою з окультної медитативної практики) Шлях починається з оволодіння принципами Яма і Ніяма – зовнішніми і внутрішніми принципами взаємодії з навколишнім світом. Цей початковий і вкрай важливий етап є етапом самоперетворення чи самотрансформації. Західні учні часто схильні нехтувати цим етапом, але насправді без втілення принципів Ями і Ніями у власне життя подальший рух по Шляху Учнівства неможливий. До принципів Яма відносять те, що передбачає відмову від негативних проявів особистості чи потребує трансформації з нижчого на вище: Ахімса – непричинення шкоди (відмова від причинення шкоди); Сатья – правдивість (відмова від брехні); Астея – не привласнення чужого (відмова від привласнення); Брахмачарья – стриманність (відмова від нестриманності); Апаріграха – відмова від дарів, не накопичення.

До принципів Ніями відносять те, що треба в собі розвинути: Шауча - чистота, як зовнішня, так і внутрішня; Сантоша – скромність, вдоволеність тим, що маєш, оптимізм; Тапас – самодисциплина, горіння досягненням духовної мети; Свадхьяя – пізнання і самопізнання; Ішвара-пранідхана – відданість Всевишньому.

Вказані якості ми здобуваємо на містичному етапі медитативної практики, як варіант, за допомогою щоденної медитації, під час якої в уяві ретельно створюється і розміщується в серці образ Вчителя. Образ створюється з величезною любов’ю і вірою і наділяється всіма чеснотами, які тільки може уявити учень. На протязі всього часу медитації учень утримує увагу на створеному образі, але не на зовнішніх формах, а на притаманних образу якостях, усвідомлюючи їх і глибоко проникаючи в кожну з них. Медитація за медитацією, ми виявляємо нові якості, притаманні досконалому Махатмі, і намагаємося їх наслідувати. Поступово образ улюбленого Вчителя оживає в серці учня, стає яскраво-променистим, і з цим процесом оживає серцевий центр, починаючи випромінювати силу безумовної любові. Бо якості, якими ми наділяємо Вчителя, належать до якостей субстанції найвищих підпланів плану емоцій та бажань, і концентруючись на цих якостях, ми поступово вбудовуємо їх у власні провідники. Але справжній Махатма не має до нашого медитативного процесу ніякого відношення, бо любі образи, тобто картинки, належать до астрального плану, на якому Вчителі не працюють. Більше того – у Вчителів взагалі немає астральних провідників. Потужним трансформаційним потенціалом володіє наша творча уява і концентрація. Чому ми всі маємо проходити через важкий та тривалий етап самотрансформації, бо не для кого не є таємницею: сама важка праця – перекроїти, докорінно змінити себе самого. Бо, по перше, без любові, доброти, співчуття ризик використання енергії думки з особистою корисною метою дуже високий. По друге, вируючи низькочастотні емоції і бажання астрального провідника не пропустять високочастотний енергетичний потенціал Вищого Я до ефірного тіла і фізичного мозку учня, просто згасивши їх. По третє, підсилений енергетичний потік, викликаний медитацією, може стимулювати в нас те небажане, чого ми ще не встигли позбавитися, наприклад – дратівливість, страх, сексуальні бажання та інше. Коли наше тіло емоцій і бажань трансформується настільки, що домінуючою субстанцією в ньому стане субстанція двох найвищих підпланів, по Закону Спорідненості утвориться енергетичний канал між Буддхічним планом (або його ще називають планом Мудрості і Любові, чи планом Інтуіції) і нашим тілом емоцій та бажань (другий план Духовної Триади, другий підплан плану емоцій та бажань), і через цей канал в наш серцевий центр почне поступати сила безумовної любові. Тепер нам можна безпечно довірити володіння суто езотеричним знанням, яке має пряме відношення до практики окультної медитації, так як остання веде до такого розширення свідомості, при котрій отримання любих знань стає доступним, миттєвим, інтуїтивним. Знання, отримані інтуїтивно, ніколи не стосуються самої особистості чи подій її особистого життя, так само як і не стосуються вони життя оточуючих її людей. Останні зчитуються з Акаші тими, хто має так зване астральне яснобачення, що далеко не завжди є ознакою високого еволюційного статусу. Все, що можна отримати інтуїтивно – це метафізичні істини, а також ідеї, які стосуються розвитку людства в цілому і можуть бути корисними на даному етапі розвитку суспільства. Отримання таких знань і ідей прийнято називати просвітленням. Але ми можемо отримати інтуїтивні знання тільки у відповідь на власний запит, тобто на те питання, над яким ми розмірковуємо досить тривалий час. Наше заглиблення в ту чи іншу тему формує в ментальній субстанції мислеформи, і якщо вони досить високого рівня, вони в змозі прийти до резонансної взаємодії з краплинами мудрості, які перебувають, як ідеї Логоса, на Буддхічному плані. Є поговірка, яка цілком відповідає дійсності: «Є запитання – є відповідь. Немає запитання – немає відповіді».

Оккультна медитація здійснюється за допомогою розуму. Саме тому починається медитативна практика з разототожнення із своїми самими щільними тілами і вольовою фіксацією свідомості на вищих підпланах конкретного розуму. Піднімаємо свою свідомість у голову і фіксуємо її в точці між бровами – точці, що називають центром Аджна. З цього високого місця ми – сторонні спостерігачи за процесами, що відбуваються у нашому щільному тілі. Ми відчуваємо його, як свій механізм, інструмент для дій в проявленому світі, максимально розслабляємо його і разототожнюємося з ним, намагаючись залишити своє фізичне тіло за межами сприйняття. Якщо під час медитативного процесу ми продовжуємо фіксувати те, що відбувається у фізичному тілі, тобто сконцентровані на різних відчуттях у ньому (наприклад, поколюванні в кінцівках), це означає, що наша свідомість лишається прикутою до самого грубого із наших тіл і нікуди не змістилася ( треба зазначити, що рух ефірних сил належить до фізичного плану). Після ревізії відчуттів у фізичному тілі ми поступово зміщуємо фокус свідомості в більш тонкі тіла, і на черзі – тіло емоцій і бажань – камічний, або астральний провідник. Саме його ми активно використовували під час містичного етапу медитативної практики. Наша свідомість знаходиться саме в астральному тілі, коли ми сконцентровані на прояві любого емоційного стану. Відчуття відданості, любові в звичайному розумінні цього слова, добрості, благоговіння та інше – це саме почуття, і вони належать тілу емоцій та бажань. Саме їх ми розвинули у собі на стадії містичної медитації, но поки ми перебуваємо у владі цих хоч і високих, но все ж таки почуттів, фокус нашої свідомості так і лишається на рівні астрального, або камічного провідника. Те саме стосується любого візуального контенту, що може мати місце. Після того, як ми впевнилися, що наше тіло емоцій та бажань вібрує тільки на високих частотах, нам треба відмежуватися від нього, прийняти його, як свою одежину, і тимчасово скинути останню, відмовившись щось відчувати чи бачити, і підняти свідомість ще вище, до рівня конкретного, або нижчого розуму. Це робиться шляхом фокусування свідомості на якійсь метафізичній темі і утриманням такої фіксації на протязі певного часу (як приклад, можна сконцентруватися на думках про еволюційний шлях людини, будові людини чи космосу, призначенні людства в цілому, - насправді таких тем для розмірковування безліч). Фокусування свідомості в ментальному тілі після містичної практики буде здаватися «сухим», і залишене поза увагою добре розвинуте і звикле до постійної активності астральне тіло може почати бунтувати, висуваючи наратив: «Не те, не подобається, мене це не влаштовує». Саме так найчастіше і буває. Тим більше, що така зміна фокуса потребує значних зусиль і впертої спрямованості. Впевнитися, що фокус свідомості у нас ментальний, можна по тому, що, по перше, ми не відчуваємо ніяких емоцій, в тому числі внутрішнього спротиву і небажання (бо спротив і небажання – теж емоційні прояви), ми не бачимо ніяких картинок, і ми тепер можемо сконцентровано розмірковувати над темою, яку вибрали для медитації попередньо. Тривалий проміжок часу наша медитативна практика має полягати саме в концентрованому розмірковуванні над метафізичними питаннями Позачасової Мудрості. В Йога Сутрах Патанджалі цей етап медитативної практики зветься «медитацією з насінням». Це справді досить складно – утримати думку на протязі принаймні 15 – 20 хвилин на одній абстрактній ідеї, не дозволяючи їй відхилитися і заблукати. На оволодіння цією навичкою часто потрібні роки. Резонне питання – навіщо? Справа в тому, що напрямок руху нашої свідомості спрямовується саме думкою. Думку можна порівняти з конем, на якому пересувається вершник – наша свідомість. Якщо думки спрямовані в сферу абстракції, тобто вищого розуму, вони поступово зміщають туди і нашу свідомість. В такий спосіб, якщо висловлюватися символічно, ми вибудовуємо міст між нашою особистістю і вищим Манасом (який за своєю природою відноситься до Духовної Тріади, і на другому-третьому підпланах якого знаходиться наше каузальне тіло, або наше Вище Я). Саме по цьому мосту-антахкарані наша свідомість поступово зміщується, піднімається до духовних, безформних сфер - сфер, з яких приходить натхнення і просвітлення, сфер, у яких працюють Звільнені від необхідності земних втілень Душі Вчителів Людства. В цьому і полягає метод Раджа-Йоги, царської Йоги Розуму, за допомогою якого долається прірва між особистістю і Духовної Тріадою, між проявленим світом і царством Духа в Людині, або її Монадою. І тільки після наполегливої ментальної праці над метафізичними істинами, яка дає змогу нашій свідомості піднятися до максимально можливих висот і коли міст через прірву між нижчим і вищим Манасом збудовано, ми можемо спробувати безмовну медитацію – за визначенням Патанджалі, «медитацію без насіння», тепер ми можемо спробувати почути голос Безмовності, зупинивши внутрішній монолог. Чому саме Безмовності? Бо на планах духовної Тріади немає слів, слова належать світу форм, тобто світу особистості. Якщо нам це вдасться, ми можемо інтуїтивно розпізнати ідеї, що стосуються сенсу людського буття, еволюційного шляху людства і його термінової найближчої необхідності. Ми можемо сприймати безпосередньо ті думки Вчителя, які Він намагається нам передати, бо Вчителі людства працюють із своїми учнями саме на плані Вищого Манасу, саме через Вище Я учня. Ми отримуємо інформацію про те, що необхідно наразі зробити згідно Вищого Плану для помочі людству. Ці розпізнавання, як ми вже знаємо, прийнято називати просвітленням. Тобто просвітлення не є внутрішнім баченням сяйва, не є блукання по незнаним сферам, не є баченням приголомшливих прекрасних пейзажів, квітів, Небесного Єрусалиму. Просвітлення – це миттєве, не обумовлене усвідомлення істини чи ідеї, яка стосується глобальних процесів розвитку людства, планети, всесвіту. Це безпосереднє сприйняття інформації з Буддхічного плану, яка завдяки витонченим високовібраційним провідникам людини без перепон досягає її фізичного мозку і стає усвідомленою людиною у її звичному денному стані . Чому потрібен такий тривалий і складний шлях і чому небезпечно, а то й безглуздо зупиняти внутрішній монолог на більш ранніх етапах? Це ж так привабливо і легко – зручно сісти, заплющити очі, спробувати ні про що не думати і полинути в своїй свідомості в безмежну прірву … ось тільки куди? Людина сприймає навколишнє саме через той провідник, у якому сфокусована її свідомість. Коли ми призупиняємо внутрішній монолог, наш фокус свідомості стає вбираючим (він стає схожім на вакуум) по відношенню до навколишнього. Він всмоктує з того плану, де знаходиться, все, що попадає в поле взаємодії. Тобто, якщо ми налаштовані на емоційне, або чуттєве сприйняття - ми можемо всмоктати з астралу все, що завгодно, але ніяк не духовні істини. Так відбувається з медіумами, і так дуже легко можна отримати астральне підселення, тобто стати одержимим. Якщо ми припиняємо внутрішній монолог під час звичного для нас фокусування у тілі конкретного розуму , ми здатні сприймати думки інших людей, які близькі до наших (наприклад, побутові), іноді навіть чиїсь наукові концепції. Так часто і відбувається з науковцями, які працюють в одній сфері і роблять наукові відкриття майже одночасно. І тільки коли ми за допомогою напружених розмірковувань над метафізичними ідеями підняли свою свідомість до вищого ментального плану, або плану абстрактних істин, ми можемо дозволити собі безпечно створити ментальний вакуум, щоб уловити світло вищого буття і ті ідеї, які стануть нагоді людству.

І наостанок хочу сказати декілька слів о третій складовій духовного Шляху – Служінні. Потреба в необумовленому Служінні – це якість Вищого Я, яка базується на усвідомлені внутрішньої єдності всіх форм життя, на причетності окремої душі до Аніма Мунді, або Світової Душі. Служіння – це акт віддачі того, що людина вже придбала на духовному шляху, бо кожен, хто йде по ньому, нічого не приховує для себе особисто. Коли особистість в результаті медитативних зусиль починає відчувати зв’язок зі своїм Вищим Я, акти Служіння стають спонтанними і необумовленими. Сприйняття особистих дій, як служіння, пропадає, воно розчиняється внутрішнім імпульсом безумовної необхідності. Не виконати те, що відчувається за потрібне, стає принципово неможливим. Такі дії тепер сприймаються особистістю, як єдино можливі і єдино правильні, і не потребують ментальних втручань і прийняття рішень. Особистість стає провідником вищого потенціалу, вона все, що було накопичено ціною еволюційних зусиль, прагне віддати тим, хто здатен прийняти цей дар. Найвища щаблина служіння - використання інтуїтивних прозрінь на благо людства, для його еволюційного зростання. Учень стає своєрідним камертоном, який випромінює чисте звучання ноти свого Вищого Я, і ті, хто опиняється в зоні випромінювання, налаштовуються на високі вібрації, очищуються, підвищують свій особистий тон. Це - наше з вами неминуче майбутнє, які ми здатні ( за допомогою практичного використання трьох складових шляху) зробити його не дуже віддаленим.