Український 
English (UK) Наталія Березанська
e-mail:
Сім'я Фадєєвих переїхала до Катеринослава в 1815 р. у свій особняк зі Ржищева. Дід Олени Блаватської - Андрій Михайлович Фадєєв був колезьким радником і кавалером. Він був призначений членом Опікунського комітету поселенців і переведений для особливих доручень до Новоросійської контори іноземних поселень Південного краю. Андрій Михайлович служив зразком чесної, порядної та відданої справі людини. Його дочка Надія Андріївна Фадєєва писала про батька: «Андрій Михайлович Фадєєв протягом своєї багаторічної службової ниви кілька разів займав такі місця, на яких міг збагатитися. ... Але він ніколи нічого не мав крім того, що давала йому служба; вів життя скромне, суворо порівнював його з обсягом свого доходу ... ».[3]
Бабуся Олени Петрівни, Олена Павлівна, уроджена княжна Довгорука, належала до одного з найдавніших родів Київської Русі, що сягають Рюрика, до св. князя Михайла Чернігівського, замученому в Золотій Орді за відмову вклонитися язичницьким ідолам.[2]
Олена Павлівна Фадєєва володіла п'ятьма мовами, чудово малювала та музикувала, з дитинства мала схильність до серйозних занять природничими науками: геологією, ботанікою, зоологією, археологією та нумізматикою, збирала найбагатші колекції. Внучка Віра Желіховська писала про неї: «...позитивно на практиці, складаючи рідкісні, дорогоцінні колекції, списуючи томи, полягає в науковій листуванні і діяльній мене (тобто обміні. — Ред.) досліджень своїх і малюнків з європейсько відомими натуралістами: з президентом Стевеном, Вернелем, Бером, Абіхом, Кареліним».[1] Гомер де Гель у своїх творах багаторазово згадує про неї як про чудово вчену особу, яка багато в чому керувала ним у його пошуках. Завітавши до О. П. Фадєєвої в Катеринослав він був захоплений її ерудицією, назвав на її честь одну велетенську раковину (Venus Fadiefei).
У відділі рідкісних видань та рукописів Одеської національної наукової бібліотеки (ОННБ) є документи архіву Фадєєвих. У ньому є широкий перелік наукових праць Олени Павлівни Фадєєвої, згаданий том Українських пісень, зібраних Оленою Павлівною у Київській губернії з 1803-го по 1814-й роки, за часів, коли вона з сім'єю жила в Ржищеві.
Книги великого формату, завбільшки в лист, товсті.
По ботаніці: 17 томів з описом рослин, які Олена Павлівна сама збирала, змальовувала з натури і визначила ботанічними назвами.
По природній історії: 10 томів малюнків із певними назвами метеликів, комах, птахів, ящірок, риб, раковин та ін.
1 том малюнків скам'янілостей, з натури та копії.
Книги меншого формату.
По природній історії та зоології: 3 томи з малюнками птахів та риб.
По археології та історії: 4 томи малюнків стародавніх речей, зброї, обладунків, начиння, ламп та ін. З натури та копії.
6 томів малюнків стародавніх монет.
2 томи малюнків стародавніх історичних костюмів та головних уборів з давніх часів.
Суміш: 2 книги з малюнками «Альтанки, прикрас для садів, видів та ін.».
8 томів «Збори старовинних віршів, пісень, балад, шарад та ін.».
2 книги щодо домашнього господарства.
Книжок великого формату 28 томів, книжок меншого формату 29 томів, усього 57 томів. Усі власноручної роботи Олени Павлівни Фадєєвої, уродженої княгині Довгорукої» (ОННБ, рукопис 17/6, Л.129).[3].
Свою обдаровану натуру Олена Павлівна Фадєєва передала своїм дітям та онукам. Старша дочка, згодом популярна письменниця Олена Андріївна Ган, стала матір'ю Олени Петрівни Блаватської (ОПБ) та Віри Петрівни Желіховської, теж письменниці. Син Катерини Андріївни – другої дочки Олени Павлівни – Сергій Юлійович Вітте, згодом став великим державним діячем. Син Ростислав був бойовим генералом, військовим письменником та реформатором. Надія Андріївна також друкувалася, стала першим членом Теософського товариства в Одесі та в країні. Доброта Олени Павлівни поширювалася не лише на близьких людей, вона займалася широкою благодійністю та врятувала від голоду чимало бідних сімей, а також заснувала сирітський притулок.
Мати Олени Петрівни – Олена Андріївна Ган писала романи та оповідання. Вона написала 11 романів про нещасне становище заміжніх жінок у країні. О. А. Ган у XIX столітті була відома як письменниця, постійний автор журналу «Бібліотеки для читання» Осипа Сеньковського та журналу «Вітчизняні записки». Цікаво, що романи відомої німецької письменниці Іди фон Ган, двоюрідної бабусі ОПБ з боку батька, також були присвячені сумній долі жінок, які не знайшли сімейного щастя.
Під Катеринославом знаходився родовий маєток Ганів – Шандрівка біля хутора Водяного, в якому проживала родина Ганів: мати Петра Олексійовича, теж письменниця та Олена, та його брат Олексій, який, будучи офіцером, під час революції емігрував до Сан-Дієго. У Шандрівці залишилася його сім'я, дружина та син – Петро Олексійович Ган, двоюрідний брат ОПБ. Він був кореспондентом Д. І. Яворницького, фундатора Дніпровського історичного музею.
Тісно було пов'язане життя всієї родини Фадєєвих з Одесою. Контори іноземних поселенців в Катеринославі скасовувалися, тому А. М. Фадєєву довелося переїхати на проживання в Одесу, т.я. без служби він обійтися не міг. Життя в Одесі було набагато дорожче, ніж в Катеринославі, тому А. М. Фадєєв купив помістя, хутір Поляківку, який був розташований біля села Павлинка в сорока верстах від Одеси.
Тут, як і в Одесі, проживали Олена Павлівна та Андрій Михайлович Фадєєви, їхні діти Олена Андріївна Ган із дочками, Катерина Андріївна Вітте, Надія Андріївна Фадєєва, Ростислав Андрійович Фадєєв. Фадєєви віддають десятирічного сина Ростислава на найкращий в Одесі пансіон Тріттена. Перебуваючи на службі в Одесі, діда Олени було нагороджено орденом Святої Анни.
У 1865 р. Катерина Андріївна та її чоловік Юлій Федорович Вітте привезли своїх синів Бориса та Сергія до Одеси для вступу до Новоросійського університету. Але на них чекала невдача. Тому братів помістили в Рішельєвську гімназію, Борис при цьому визначається вільним слухачем в Новоросійський університет, де закінчив курс юридичних наук в 1870.
А у 1868 р. після смерті чоловіка Катерина Андріївна з дітьми та своєю сестрою Надією Андріївною Фадєєвою назавжди поселяються в Одесі. Катерина Андріївна Вітте та її син Сергій Юлійович Вітте є почесними громадянами Одеси. Сім'я ніколи не мала гарного матеріального достатку, але при цьому кожен з них у міру можливостей займався благодійністю, кожен з них зробив помітний внесок у розвиток культури, науки і соціального благоустрою міста.
У 1899 р. «Одеські новини» помістили нарис про діяльність Бориса Юлійовича Вітте: «… Б. Ю. у 1872 р. був призначений товаришем прокурора одеського окружного суду, а в 1878 р. вже був призначений на посаду прокурора сімферопольського окружного суду, … у 1884 р. У 1892 р. Б. Ю. отримує посаду голови кишинівського окружного суду, а через два роки призначається прокурором одеської судової палати, на якій посаді пробув 4 роки до призначення його найвищим наказом на посаду старшого голови одеської судової палати. Бориса Юлійовича нагороджено орденами св. Станіслава 1-ї та 2-ї ст., св. Анни 2 ст., св. Володимира 3-го та 4-го ст., і в січні цього року нагороджений орденом св. Анни 1-го ступеня».[3]
16 листопада 1898 р. в Одесі, для тих, хто потребує роботи, відкривається Дім Трудолюбства. Лише за рік у ньому знайшли притулок та роботу 899 осіб. При Домі Трудолюбства існувала школа, амбулаторія, своя пекарня, столярна та слюсарно-ковальська майстерня. Серед членів Правління – Б. Ю. Вітте та Н. А. Фадєєва. У звіті Правління Опікунського товариства про Дім Трудолюбства в Одесі за 1902 р. пишеться: Борис Юлійович Вітте «…був «душою» Дому, вся організація Дому, як у внутрішньому житті, так і з фінансового боку, є справою його ініціативи та невпинної ... діяльності …».[3]
Його дружина Катерина Ксаверіївна Вітте також все життя займалася благодійною діяльністю, вона була головою Товариства піклування про хворих дітей Одеси, віце-головою одеського відділення піклування про сліпих, приймала участь в Одеському жіночому Комітеті, куди пожертвувала велику суму грошей. Завдяки енергії К. К. Вітте була побудована дитяча лікарня і дитячий притулок сліпих. Була вона також членом Одеського товариства боротьби з туберкульозом, яке започаткувала Софія Вітте. У це Товариство входила і Надія Андріївна Фадєєва. К. К. Вітте була членом комітету Одеського товариства заступництва тим, хто відбув покарання і безпритульним, членом Центрального комітету для допомоги бідним. Крім того, вона відвідувала іспити в училищі для сліпих, організовувала музичні вечори, влаштовувала лікування хворих дітей, збирала кошти на обладнання нових відділень – для сліпих дівчат та людей похилого віку.
Сергій Юлійович Вітте, другий син Катерини Андріївни, у 1872 р. обіймав посаду кандидата у помічники начальника експлуатації залізниці з технічного руху. «Колискою кар'єри графа С. Ю. Вітте була Одеса», як написав О. Є. Кауфман на сторінках «Історичного вісника».[3] «Любив Вітте одеситів і саму Одесу, свою «другу батьківщину», як він називав її. Він виробив під час перебування своєю міністром шляхів сполучення дуже вигідні для одеської торгівлі та промисловості тарифні ставки, сприяв улаштуванню портової естакади і будь-яких удосконалених обладнань для одеського порту».
С. Ю. Вітте сприяв відкриттю при Новоросійському університеті медичного факультету в Одесі. В нагороду за це його в 1894 р. обрали почесним громадянином міста і його ім'я присвоїли Дворянській вулиці, де був розташований університет. Завдяки його клопотанням в Одесі виникли багато органів друку.
Завдяки йому був створений у 1898 р. Київський політехнікум, багато комерційних училищ. Він був членом Одеського слов'янського благодійного товариства імені святих Кирила та Мефодія; Сергій Юлійович та його улюблена сестра Софія Вітте були довічними членами Товариства боротьби з туберкульозом. Великий внесок зробив Вітте і в розвиток та поповнення книгами Одеської міської публічної бібліотеки, на той час вона була другою загальнодоступною бібліотекою в країні, нині Одеська національна наукова бібліотека – одна з шести найбільших бібліотек України.
Його сестри, Ольга та Софія Вітте, були дуже дружні та завжди жили разом в Одесі. Ольга, тяжко хворіла на туберкульоз, тому не досягнувши 50-річного віку, вона вмирає. Ця подія сильно потрясла теж вже хвору Софію Вітте, і вона всі свої сили присвячує боротьбі зі страшною недугою. До 2022 р. ще існував туберкульозний дитячий санаторій «Біла квітка». Будівлю санаторію на 60 осіб було збудовано в 1913 р. Однією з засновниць Одеського товариства боротьби з туберкульозом та організатором цього санаторію була Софія Вітте, багато років залишаючись головою Правління товариства. До списку довічних членів товариства входили всі члени сім'ї Фадєєвих, що залишилися в живих: Сергій Юлійович Вітте, Надія Андріївна Фадєєва, Катерина Ксаверіївна Вітте. Починаючи з 1911 р. в Одесі проводився день «Білої квітки», завдяки коштам зібраним цього дня вже в 1912 р. була відкрита амбулаторія для хворих на туберкульоз. За рік її відвідало 5643 особи.
Софія Юліївна була письменницею і з 80-х років ХІХ століття постійно друкувалася у великих щомісячних журналах. В Одесі вийшло три її книги, які зберігаються в науковій бібліотеці Одеського державного університету та у відділі рідкісних видань та рукописів ОННБ. Весь дохід від видання свого часу надійшов на боротьбу з туберкульозом.
Софія Юліївна була членом Одеського товариства піклування про сліпих, Одеського відділення товариства захисту жінок, Товариства заступництва тварин. Звіти показують, що вона постійно жертвувала значні суми грошей на потреби цих товариств.
З 1868 р. дядько Олени Петрівни, відомий військовий письменник і публіцист генерал Ростислав Андрійович Фадєєв, досить часто і подовгу гостював у сестер в Одесі, де написав багато сторінок своїх творів, присвячених політиці і військовим діям того часу. Був творцем проекту Дунайського пароплавства. У липні одеське Слов'янське благодійне товариство імені св. св. Кирила та Мефодія обирає його своїм почесним членом. Ростислав Андрійович, як і його племінниця Олена Петрівна, був абсолютно безкорисливий. Підчас голоду в країні всі гроші, які він мав, він відійслав на допомогу голодуючим. Свою частину спадщини він повністю відписав сестрам.
Надія Андріївна Фадєєва – улюблена тітка Олени Петрівни, прожила 90 років, причому з 1868 р. і до кінця своїх днів в Одесі. Надія Андріївна, як і всі в сім'ї Фадєєвих, мала неабиякі письменницькі здібності. Її листи та статті публікувалися у найсерйозніших журналах. Надія Андріївна була першим теософом в Одесі та країні. У серпні 1883 року за її участі створюється філія Теософського товариства в Одесі, вона стає його головою. Завдяки впливу теософських ідей у 1913 р. з'являється Теософське товариство у Києві, пізніше у Ялті, Харкові та Житомирі. На 1 вересня 1915 р. у Теософському товаристві Києва складалося 60 членів, Ялти – 12. Очолювала Київське теософське товариство Єлизавета Вільгельмівна Радзевич. Харьковським теософським товариством керувала Молокіна Віра Олександрівна. В Житомирі засновником був В. В. Гінце.
Н. А. Фадєєва брала активну участь у суспільному житті міста. Вона була дійсним членом багатьох благодійних товариств Одеси: Дома Трудолюбства, Товариства боротьби з туберкульозом, Товариства заступництва тварин. Вона подарувала багато рідкісних книг Одеській міській громадській бібліотеці (близько 200 томів). Олена Петрівна писала про Надію Андріївну: «Ділікатна, прекрасна людина. Вона готова своє життя, гроші, все, що їй належить віддати іншим».[3]
В 1881 р. до Одеси переїжджає сестра ОПБ, Віра Петрівна Желіховська з дітьми, відома письменниця. Її перу належать багато дитячих книг, якими зачитувалася молодь, великою популярністю користувалися книжки, видані для народного читання. Для своїх дітей вона написала спогади «Як я була маленькою» і «Моє отроцтво» та біографію Олени Петрівни, які були перекладені іншими мовами. Вона, як і всі члени сімейства Фадєєвих, захоплювалася таємничими явищами людської психіки, її книга «Нез'ясовне або непояснене» описує чудеса, що відбувалися в родині Фадєєвих.
У 1884 р. п'єса Віри Петрівни «Назвався груздем – лізь у кузов» була удостоєна премії Івана Георгійовича Вучина, а в 1885 р. в Одесі друкується роман «Було, минуло і колишнім поросло». Вона подарувала Одеській міській публічній бібліотеці велику добірку своїх книг: «Нез'ясовне або непояснене», «Кавказ та Закавказзя», «Пережите життя», «Біля вічних вогнів».
Коли 1892 р. після смерті Олени Петрівни Блаватської вийшла пасквільна книга Вс. Соловйова про неї «Сучасна жриця Ізіди», Віра Петрівна відразу включилася у боротьбу за честь своєї сестри. Вона надрукувала книгу «О. П. Блаватська і сучасний жрець істини». Після смерті Віри Петрівни Р. Ніколаєв писав про неї: «Вона ніколи не падала духом, це була її відмінна риса, як і співчуття чужим бідам та прикростям. Незважаючи на дуже обмежені кошти, багато людей пам'ятають Віру Петрівну за її матеріальну допомогу, не кажучи вже про підтримку моральну».[3]
З 1909 по 1915 роки Надія (одружена Брусилова) та Олена Желіховські, дочки Віри Петрівни живуть в Одесі. Вони займалися, як і вся родина Фадєєвих, великою благодійною роботою, багато жертвували на потреби воїнів, були членами товариств «Братська допомога», Товариства допомоги хворим на лиманах.
Особливо активно працювала Надія Брусилова у свій приїзд до Одеси 1916 р. – це і благодійність, і постачання військам подарунків та медикаментів, і організація санітарних поїздів-лазень, лазаретів, госпіталів, притулків для дітей та біженців. Завдяки їй в Одесі виникає інститут «хрещених матерів» для прямо-адресної допомоги скаліченим на війні солдатам. У жовтні 1916 р. Надія Володимирівна врятувала майбутнього героя революції Г. І. Котовського, засудженого в Одесі до страти.
Усі близькі Олени Петрівни Блаватської, як і вона сама, були дуже обдарованими, чесними та безкорисливими людьми. Все життя вони допомагали людям. Принесли своєю діяльністю та благодійністю чимало користі для країни, внесли великий вклад в соціокультурний простір України.
Велике значення має створення музею ОПБ та її родини. Це стало значною подією для соціокультурного простору в Україні. У приміщеннях проводяться виставки, конференції, семінари, екскурсії.
Будинок став місцем паломництва для багатьох теософів світу. Ідеї Олени Петрівни про братерство, єдність всього сущого, взаємозалежності людства та природи звучать у його залах і наповнюють простір усієї України. Вони актуальні як для сьогодення, так і для майбутнього, як для України, так і для усього світу.
Використана література.
1. Howard Murphet. When Daylight Comes. https://theosophy.world/resource/ebooks/when-daylight-comes-howard-murphet
2. Sylvia Cranston. H.P.B. The Extraordinary Life & Influence of Helena Blavatsky Founder of the Modern Theosophical Movement. https://theoarchive.com/u/Cranston-Sylvia-Carey-Williams-The-Extraordinary-and-Influence-of-Life-H.-P.-Blavatsky-3rd-ed.-1994.pdf
3. О. Богданович «Блаватська та Одеса», Одеса: Шлях пізнання, 1999
4. Mary K Neff. Personal Memoirs of H P Blavatsky. https://theosophy.world/resource/ebooks/personal-memoirs-h-p-blavatsky-mary-k-neff
5. В. П. Желіховська «Радда-Бай», СП «Інтербук», 1992
6. https://theosophy.in.ua/publikatsiji/statti/156-elenapetrovnablavatskayaiejosemyavukraine
