Український 
English (UK) Виступ на Наукових читаннях «О.П. БЛАВАТСЬКА. ТВОРЧА СПАДЩИНА – ВІД МИНУЛОГО ДО СЬОГОДЕННЯ» 12 квітня 2014 р., Муз.Центр О.П.Блаватської та її родини, Дніпро.
Олена Петрівна була обрана долею для виконання важливої місії, яка ще не до кінця публічно усвідомлена і визнана. Її кульмінаційний двотомний труд «Таємна доктрина» дав допитливому людському розуму безліч інноваційних ідей, а її дітище Теософське товариство намагається поширювати та популяризувати ці ідеї.
У цьому короткому виступі хотілося би стисло відзначити ті характерні риси зміни парадигм сучасного світобачення, які вже відбуваються завдяки впливу ідей О.П.Б., та які ще будуть поглиблюватися і поширюватися. Це перш за все ідея ЄДНОСТІ життя у всесвіті, звідки випливає взаємоповязаність, взаємозалежність, взаємообумовленість всього живого. А неживого у природі не існує. Також це ідея багатовимірності, багатоплановості людини і світу. Звідси випливає факт співіснування фізичного, матеріального світу з різноманітними за своїми проявами тонкими світами.
Давайте тепер розглянемо ці позиції в контексті змін світогляду сучасного людства. Як стверджують вчені, картина світу формується під впливом різних галузей науки та культури суспільства, вона є одним із фундаментальних досягнень цивілізації, її інтегральним виразом. Формування картини світу сучасної західної цивілізації відбувається переважно під впливом науки. Саме наукові досягнення кінця ХІХ і початку ХХ століття зумовили великі зміни в матеріалістично-механістичній системі, що склалася раніше, уявлень про світ. Подільність атома, взаємозв'язок матерії та енергії, часу та простору дали величезний пласт матеріалу для осмислення та синтезу, для чого потрібно було вийти за межі матеріалізму. Говорячи про щеплення позачасової мудрості до дерева науки кінця 19 століття, у вступі до «Таємної Доктрини» О.П. Блаватська написала такі слова: «...слід заздалегідь очікувати і приготуватися до заперечення цих навчань. Ніхто, який називає себе вченим у будь-якій галузі точної науки, не дозволить собі серйозно розглядати ці вчення. Вони будуть осміяні і відкинуті a priori у цьому столітті, але тільки у цьому. Бо у ХХ столітті нашої ери вчені почнуть визнавати, що Таємна Доктрина була вигадана чи перебільшена, але, навпаки, просто накидана…». І далі: «Вказаний ключ має бути повернутий сім разів, перш ніж вся система буде розкрита. Ми зробимо лише один поворот і тим дозволимо оку непосвяченого зазирнути в таємницю. Щасливий той, хто зрозуміє все!» [1, с. 44 - 45].
Для того, щоб зерна дали багаті сходи, ґрунт, в який вони будуть посіяні, повинен бути відповідним чином підготовлений. Інакше кажучи, щоб у системі почався процес самоструктурування, має бути підготовлене середовище для самоорганізації. У ХІХ ст. таким середовищем мало стати накопичене на той час наукове знання. Проте відомо, що це знання розвивалося з урахуванням класичної фізики, основу якої складала механістична картина світу. Тому природно, що «Таємна Доктрина», наскрізь пронизана ідеями еволюціонізму, які ми зараз пов'язуємо з такими поняттями як цілісність, циклічність, фрактальність, самоорганізація, ієрархічність, самоподібність тощо, не могла бути сприйнята науковою спільнотою в той час, коли наука ще не знала багато про будову речовини, коли до неї ще не увійшли такі поняття як відкритість, нелінійність, нестійкість і багато іншого.
Тим не менш, розглядаючи з сучасної точки зору період, що передував появі «Таємної Доктрини», можна з упевненістю сказати, що зерна все-таки впали на підготовлений ґрунт. Таким ґрунтом стали численні досягнення у галузі термодинаміки, фізичної хімії, математики, які з'явилися попередниками некласичної науки, основним предметом вивчення якої стала фізика станів.
У своїй головній праці «Таємна доктрина» О.П.Блаватська передбачила багато відкриттів науки і дала широкий обрій уявлень про еволюцію Всесвіту та людини, що послужило і ще довго буде служити надихаючою перспективою в роботі дослідників у різних галузях пізнання.
Поєднання нових наукових технологій і позачасової мудрості дозволило фізичної науки вийти на рівень метафізичних уявлень. "Ілюзорна природа матерії", про яку писала Блаватська, знайшла своє відображення в ефекті корпускулярно-хвильового дуалізму, а потім у сучасній квантовій фізиці. Відкриття Ейнштейна пов'язало просторові та часові виміри та ввело в науку уявлення про світ як про просторово-часовий континуум. Більше того, в результаті розвитку ідей Ейнштейна, з'явилася нова теорія – теорія фізичного вакууму, яка не тільки включає свідомість у картину світу, а й вказує на визначальну роль Вищої реальності при народженні грубої матерії з нічого. Вища реальність розглядається рядом дослідників як Надсвідомість, Надрозум чи Бог.
Багатопланова структура людини і Всесвіту, запропонована теософією для поглиблення та розширення розуміння світоустрою, за минуле століття вплинула на такі наукові галузі як медицина, психологія, педагогіка. В результаті інтеграції традиційних та академічних підходів саме у цих галузях знань про людину народилася і розвивається валеологія, наука синтезу уявлень про життя, яка народилася саме у нас, в Україні, і має викладатися у школах та вузах як одна з основних світоглядних дисциплін.
Також у медицині народилася та активно розвивається інформаційна медицина, заснована на дослідженні та використанні законів біо-енерго-інформаційної взаємодії людини та природи. Одним із благодатних результатів цього стало створення великої кількості технологій здоров'я, що дозволяють медицині повернутися від боротьби з хворобами до охорони, підтримки та відновлення здоров'я.
Протягом ХХ століття величезних успіхів досягла психологія, воістину знайшовши предмет свого дослідження. Розвиток концепції «психе» (душі) у контексті багатоплановості людської істоти вивела психологію на нові горизонти та нові галузі дослідження. Це когнітивна психологія (психологія пізнання), трансперсональна (надособистісна) психологія, дослідження еволюції свідомості, це психосинтез як альтернатива психоаналізу та спроба проникнення в суть стану цілісності, недвоїстості, стану mindfullness (цей термін важко перекласти).
Сучасне суспільство ставить високі вимоги до освіти. Педагогіку слід розглядати як мистецтво пестування душі дитини, а не тільки як інструмент інтелектуального розвитку. Гуманна педагогіка – як науковий напрямок і як суспільний рух – завоювала сьогодні серця мільйонів людей, і це є проявом тенденцій Ери Водолія, коли зміни приходять не за вказівками державних інституцій, а під впливом освіченої громадської думки.
Широта охоплення еволюційних процесів, окреслена в Таємній Доктрині, прямо чи опосередковано надихнула багато наукових досліджень на стику звичних наукових напрямів і пластів культури.
Можна згадати метаісторичні дослідження давніх цивілізацій на стику етнології та онтології, кроскультурний діалог, а також синергетику, або теорію складних систем - міждисциплінарний напрямок науки, що вивчає загальні закономірності явищ і процесів у складних нерівноважних умовах, з урахуванням властивих їм принципів самоорганізації.
Ідея необхідності ієрархічного устрою складної цілісної системи і, відповідно, провідників і посередників, що забезпечують зв'язок між різними планами існування, легко впізнається в сучасних роботах із синергетики, в яких математично обґрунтовується необхідність тонкого узгодження показників нелінійності джерела та середовища для того, щоб міг бути забезпечений нескінченно складний спектр існування спільно побудованих структур. Цікаво, що для розвитку системи, тобто переходу на більш високий ієрархічний рівень, необхідно, щоб процеси протікали із загостренням.
Сучасна математична наука активно розробляє теорію процесів самоорганізації та еволюції відкритих складних нелінійних систем. Поняття фрактальності, що відображає такі характеристики системи як негладкість, ієрархічність, самоподібність, спадковість, легко впізнавані в описі еволюції Людства та Корінних Рас у «Таємній Доктрині»: у кожній Манвантарі є сім Кругів, кожна Корінна Раса має сім субрас; кожна субраса, у свою чергу, має сім відгалужень, а «малі племена, гілки та відгалуження останніх незліченні» [2, с. 502-503].
Ідея фрактальності легко впізнається і у вченні про Монади. Численні Ієрархії розумних Ego, свідомих або несвідомих, «самопізнаючих» і «пізнаючих Істот», можуть бути представлені як безліч множин, тонко переплетених між собою, що впливають одна на одну. Фактично вимальовується образ складної цілісної системи, що утворюється з нескінченної множини дисипативних структур із фрактальною вимірністю. У «Таємній Доктрині» використовується дуже співзвучне цьому образу поняття - монадичні множини, або колективні Монади [1, с. 252, с. 814-815]. Саме там вказується, що у Природі розрізняються три окремі схеми еволюції, які «поєднувалися і переплелися у всьому до повної неможливості розчленування», утворюючи, в такий спосіб, єдине ціле. «Це плани Монадичної (чи духовної), Розумової та фізичної еволюції» [1, с. 256]. Кожна з цих систем має свої закони і управляється і керується різними групами найвищих Розумов, або Логосов [1, с. 256].
Ще раз хочеться звернутися до основного принципу, на якому ґрунтується вчення позачасової мудрості, принципу Єдності всього сущого. У «Таємній Доктрині» життя сприймається як Єдина Форма Існування, що виявляється у «тому, що називається Матерією, чи тому, що, неправильно розділяючи, ми називаємо у людині Дух, Душа і Матерія. Матерія є Провідником прояву Душі на плані існування. Душа ж є Провідником на вищому плані для прояву Духа, і ці троє є Трійця, синтезована Життям, яке насичує їх усіх». Ідея Єдності Всесвіту знайшла своє філософське обґрунтування як властивість тотальності, або взаємопов'язаність, взаємозумовленість, взаємозалежність всього сущого; а ідея Братства Людства стала практично здійсненною завдяки сучасним інформаційним технологіям.
Є ще один важливий аспект, який вказує теософія у зв'язку з науковими дослідженнями. Це — моральний аспект. І він стосується не стільки науки як сфери пізнання, скільки вченого як суб'єкта процесу пізнання. Багато напрямів сучасної науки наполегливо вимагають прийняття з боку вченого відповідальності за ті результати, які можуть бути за результатами його діяльності.
Знання та Благо у певний історичний період були роз'єднані, було проголошено теорію «Чистого» знання. І сьогодні настав час переоцінки уявлень, що склалися, про співвідношення науки і моральності, розуму і блага. Синтез істини і добра, науки та моральності не відбувається автоматично, це повинні здійснити самі діячі науки, які є моральними авторитетами та носіями морального імперативу в науці. Сьогодні особливий тягар відповідальності лягає на тих, хто генерує нові ідеї, знаходиться на передньому краї наукового пошуку. Як зазначав академік В.І.Вернадський, моральна сила нації є її національним багатством, і коли вчений відчує і побачить нові шанси для прориву людства в майбутнє, коли він отримає щасливу нагоду зазирнути далі за інших, то на нього лягає особлива відповідальність за те, щоб його результати швидше були використані для благих цілей. І тут учений поєднує обов'язок, високу самосвідомість, совість, громадянську мужність та наукову сміливість. Це надзвичайно важлива риса формування нової парадигми науки і водночас вимога формування нового світобачення.
Отже, звернемося з величезної вдячністю до пам’яті нашої славної співвітчизниці, О.П.Блаватської, за її звитяжний труд у напрямку вдосконалення нашого уявлення про себе і про світ.
