Зрілість: вектор внутрішньої роботи

Обставини нашого життя сьогодні потребують від нас величезного напруження для підтримки внутрішньої гармонії і є постійними викликами для внутрішнього життя. І це не просто абстрактна теза, яку ми можемо обговорювати теоретично і інтелектуально.

Це насправді, у сьогоднішніх умовах війни в Україні, вимагає від нас реального реагування на жорсткі обставини, на неочікувані, болісні, а іноді і трагічні події як нашого особистого життя, так і життя суспільного. Ми часто обговорюємо цю тему з нашими теософським колегам, і я хочу поділитися своїми думками з приводу організації своєї внутрішньої роботи з точки зору її передумов і перспектив.

Ми віддаємо собі звіт, що людство в цілому, як і кожний народ, і переважна більшість особистостей, поки що не є свідомими самодостаніми еволюційними одиницями, що можуть здійснювати свій еволюційний рух під впливом своїх власних керуючих імпульсів. Нам потрібні зовнішні поштовхи, різкі зміни життєвих обставин, неочікувані події для того, щоб наші внутрішні резерви прокинулися і почали проявляти себе для пошуку виходу із складних обставин і гармонізації внутрішніх і зовнішніх життєвих процесів. Ми можемо спостерігати, що ці процеси не залишили нікого з нас осторонь. Виклики торкнулися кожного без винятку. Але реакції на одні й ті ж обставини виявилися дуже різними. Ми, як теософи, відносимо себе до найбільш усвідомленої частини суспільства, тому маємо певні особливості у своєму способі реагування на оточуючі обставини. Що мається на увазі? Ми вчимося, а зачасту і маємо таку можливість одночасно і спостерігати, і брати безпосередню активну участь у процесах нашого життя. Це для нас, як теософів, можливо, бо ми вже маємо певний досвід самовладання та розпізнавання.

Ми з вами одностайні в розумінні того, що життєві випробування мають допомогти нам у самопізнанні та самовдосконаленні, отже ми можемо, з одного боку, їх розглядати не як своїх ворогів, а як своїх помічників, і з вдячністю приймати уроки сьогодення. Але, з іншого боку, ми не можемо залишатися лише спостерігачами, бо така позиція практично позбавлена трасформаційного потенціалу, а маємо, зберігаючи внутрішню позицію спостерігача, зайняти активну і дієву зовнішню життєву позицію і використовувати будь-яку можливість для прояву своїх духовних здобутків, для служіння своїм близьким, своєму народу, своїй планеті і Всесвіту в цілому. І саме це зможе допомогти нам змінити і вдосконалити себе. Ми маємо вчитися бути носіями Світла, Любові, Блага, Справедливості, Краси та інших чеснот, бо саме в цьому полягає Божественний План для людини. Це довгий і непростий шлях.

Давайте поговоримо про вектор нашого внутрішнього еволюційного процесу перетворення. Які здобутки, які чесноти його визначають. Поговоримо про те, які риси людини можуть визначати певну її еволюційну зрілість.

Дуже важливою рисою зрілості людини є її так зване володіння собою. Традиційна аристократична система виховання змалечку виховувала цю рису характеру у людини. Якщо такі навички не закладені з дитинства, то буває дуже важко приборкати свою норовливу особистість вже у зрілому віці.  Важливо, що справжне самовладання не досягається вольовим придущенням своїх небажаних негативних або екзальтованих реакцій, а є результатом виховання в собі пошани до оточуючих людей, довіри до своєї долі, до Вищих Сил, тобто є показником деякого прогресу на духовному шляху. Це показник свободи людини, а саме певної її свободи від диктату свого нижчого я, свободи від своєї особистості. Можна сказати, що володіння собою - це адекватне сприйняття дійсності, вільне від актуальних особистісних потреб, а також від соціальних обумовленостей, стереотипів, упереджень. Наш Президент Тім Бойд дуже влучно сказав у своїй промові на нашій Конвенції цього року, що це вміння відповідати, а не реагувати на оточуючі обставини. Це також більш адекватне сприйняття інших людей, прийняття їх такими, які вони є, це здатність цінити сильні сторони інших людей і вчитися у них. З однієї сторони, це навичок емпатії, вміння відчувати і розуміти інших людей, особливості їх реакцій та поведінки. З іншої сторони, це певна автономність і незалежність від свого оточення. Це також може бути і певна потреба усамітненості.

Ось що пише у своїй книгі «Два життя» Кора Антарова: «Вдумайся, що таке повне самовладання? Це така звільненість від пристрастей, коли жодна іскра кинутого тобі кимось роздратування не може здійняти в тобі пристрасті у відповідь, роздратування у відповідь. У твоєму вільному від зла серце пристрастям нічого не залишається, як згаснути. Олія твоєї лампади любові та доброти заллє всі іскри, якими люди будуть закидати тебе».

Сучасна трансперсональна психологія теж досліджує еволюційні процеси в бік їх досконалості. Так, Абрахам Маслоу, говорячи про ознаки зрілої особистості, відмічає свіжість сприйняття оточуючого, вміння підмічати кожного разу щось нове у звичному. Водночас такій особистості притаманна помітна автономність і незалежність від свого оточення, стійкість у відношенні до збуджуючих, фруструючих життєвих факторів, вміння відносно спокійно переносити життєві негаразди та легше знаходити шляхи розв’язання різних гострих і конфліктних ситуацій. Також зріла людина проявляє відсутність проявів ворожості, агресивності у міжособистісній взаємодії.

Хочеться ще сказати про одну важливу рису зрілості людини, це її позитивна креативність. Творчі прояви можуть бути багатовекторні, і мова не іде про обов’язкову схильність до творчих професій чи мистецтва. Креативність може проявляти себе у будь-якій професійній сфері, а також у повсякденних справах, у стосунках з людьми, у різноманітності інтересів та зацікавленостей людини. Така креативність спонукає інших людей до творчих пошуків і дуже цінується у колективній роботі. Це також певна розкутість, простота, природність та спонтанність проявів та поведінки людини, яка може свідомо бути поєднана з дотриманням усталених ритуалів, традицій та церемоній, з відповідною долею доброго гумору по відношенню до себе та свідомого конформізму у зовнішньому прояві.

Безперечно, треба також відзначити стійкість внутрішніх моральних норм зрілої людини. Вона гостро відчуває добро та зло, направляючи свої власні зусилля на високі та благородні цілі, використовуючи при цьому тільки такі засоби, які підпорядковані та гармонійні з цими цілями. Зосереджуючись на своїх життєвих задачах, зрілі люди розглядають свою діяльність під кутом зору вічності, а не виключно потреб поточного моменту, і співвідносять її з універсальними загальнолюдськими цінностями. 

Хочеться ще відмітити одну характерну рису зрілої людини – це її багате внутрішнє життя, володіння навичками самоспостереження, самоконтролю, зосередження, концентрації, медитативними та молитовними техніками. Це також дуже часто певний містичний досвід, досвід порогових / граничних переживань, про які треба говорити окремо, бо це дуже глибока тема. Це певний внутрішній досвід, який характеризується відчуттям зникнення власного «я», переживання почуття спільності, з’єднання з людством в цілому. Сучасна психологія оперує таким терміном для описання цього стану як океанічне почуття.

Отже, просуваючись по сходинках Шляху духовного розвитку, корисно завжди бачити перспективу, вектор, напрямок, бачити попервах певну близьку мета, потім мету трошки відділену, і нарешті також і кінцеву ціль. І перше, що нам бажано зробити, це усвідомити наявність свого власного внутрішнього світу і почати знайомитись з ним, вивчати його, заглиблюватись у нього. Наш внутрішній світ здатен впливати на світ навколо нас, змінювати його.

Хочу нагадати наприкінці один добре відомий вам факт. Він саме сьогодні має для всіх нас дуже важливе значення. Під час лівано-ізраїльської війни ряд дослідників провели експеримент, у ході якого взяли спеціальну групу людей, навчену здатності "відчувати" мир всередині себе. У спеціально призначений час цих людей закинули у понівечені війною регіони Близького Сходу. І коли серед цього кошмару вони наповнювалися почуттям миру, терористичні події припинялися, злочини проти мирних жителів йшли на спад, кількість постраждалих, що доставляються в госпіталі, і кількість дорожніх пригод зменшувалася.

Коли ці люди переставали зосереджуватися на переживанні внутрішнього миру, негативний навколищній стан поступово повертався. Такі дослідження підтвердили раніше зроблені відкриття: коли навіть невеликий відсоток населення набуває внутрішнього стану миру і спокою, цей стан відображається в навколишньому світі. Дослідники змогли вирахувати кількість людей з почуттям миру в душі, яка потрібна для того, щоб цей стан позначився на навколишньому світі. Наприклад, для міста з мільйонним населенням знадобилося б приблизно 100 осіб. А для нашої планети з населенням 8 мільярдів воно становило б трошки менше ніж 9000 осіб.

Формула враховує лише той мінімум людей, який потрібний для того, щоб розпочати процес оздоровлення світу. Чим більша кількість людей охоплена почуттям миру, тим швидше виникає потрібний ефект. Це дослідження отримало назву "Міжнародного проекту миру на Близькому Сході", а його результати опублікував "Журнал вирішення конфліктів" (1988 р.). Вочевидь, нам ще бракує цих дев’яти тисяч осіб.

Світобудова тримається на людях, які мають любов і мир у душі. Це кістяк, основа організму планетарної цивілізації, це є також ознакою її зрілості. Такі люди не скаржаться, не засуджують недосконалості світу, не зневажають якусь систему, не закликають із неї виходити. Вони просто спокійно роблять свої справи, прикрашають життя навколо себе на благо самим собі і оточуючим, іноді навіть не замислюючись про те, що це рятує наш світ від руйнування. Давайте поставимо собі за мету стати такою особою, це прискорить відновлення миру і допоможить вгамувати агресію, що ллється на нас сьогодні.

Я вірю в те, що це для нас можливо!

Доповідь на XVIII щорічній Конвенції ТТвУ 20 листопада 2022 року