У пошуках Істини - Анні Безант

«Істина – алмаз, прихований у глибині. Прекрасне обличчя істини відбивається лише у чистих водах».

У всі часи на землі жили люди, які сенсом свого життя вважали пошук істини та служіння їй. Потрібна героїчна самовідданість, щоб відкинути всі сумніви і коливання, бути твердим і впевненим у своїх силах, подолати всі зовнішні перешкоди та відкрити істину для себе. О.П.Блаватська писала: «Істина - алмаз, прихований у глибині. Прекрасне обличчя істини відбивається лише у чистих водах». Тільки велика любов до істини дає людині сили, жертвуючи всім, йти вперед. Таку любов мала Анні Безант.

У пошуках істини вона відмовлялася від матеріальних благ, особистого щастя, втрачала друзів; потрібна була героїчна стійкість, щоб безстрашно йти проти громадської думки в питаннях віри та моральності. Послідовність її натури не давала їй зупинитися, ідучі шляхом своїх переконань. Тернистим був її життєвий шлях. Вона народилася 1 жовтня 1847 року у Лондоні, у родині лікаря Ульяма Вуда. Батько був блискуче освіченою людиною, знав 5 мов, захоплювався математикою та філософією, не визнавав церковних догм. Помер, коли Анні було 5 років.

 Мати була глибоко віруючою католичкою. Анні згадувала про матір: «Я ніколи не бачила жінки більш самовідданої у відношенні до тих, кого вона любила, більш пристрасно нетерпимої до всього дріб’язкового і принизливого, більш чутливої в питаннях честі, твердішої і, разом з тим, ніжнішої». Їхня сердечна любов одна до одної була настільки глибокою, що ніякі розбіжності згодом не вплинули на їх відносини.

 Про своє дитинство вона писала: «Мені наказували, що треба завжди ходити з піднятою головою перед людьми і зберігати чисте ім'я, тому що страждання можна перенести, але безчестя ніколи». Таке виховання самоповаги допомагало їй у майбутньому переносити осуд і наклеп. Після смерті батька важко було матері забезпечити матеріально себе та двох дітей, дати їм гарну освіту. Тому вона віддала Анні на виховання міс Марріат, яка, будучи багатою ан-глійкою, брала здібних дітей з бідних інтелігентних сімей і давала їм гарну освіту і виховання. Анні жила на забезпеченні міс Марріат і лише на свята приїжджала додому. Будучи дорослою, вона з вдячністю згадувала свою благодійницю. Міс Марріат деякий час жила з дітьми в Німеччині та Франції, щоб вони вдосконалювали мови та знайомилися з культурою інших народів. Знання мов потім знадобилося Анні, коли вона читала лекції в різних країнах.

 У 16,5 років освіта у міс Марріат закінчилася, і Анні повернулася до матері. До 19 років, коли вона стала нареченою, був період щасливого життя. Вона займалася рукоділлям, стріляла з лука, каталася верхи, грала в крокет, відвідувала музичні вечори, де чудово грала на інструменті. Мати ціною величезних зусиль створювала дочці душевний і матеріальний комфорт, захищаючи її від труднощів життя, хвилювань і тривог. Головним читанням Анні були Отці церкви. Вона згадувала: «…щотижневе причастя стало центром мого релігійного життя, з його мріями, що сягали екстазу, з підсиленням свідомості безпосереднього єднання з Богом… Служити Йому шляхом служіння Його церкви - такий був ідеал життя, що малювався мені…, основним її мотивом було прагнення принести себе в жертву чогось більш високого, ніж власне я». В цей час у неї було два ідеальні образи, мати і Христос. Її віра була бездоганною, цілісною та чистою.

 У 19 років вона познайомилася з пастором Франком Безантом, стала його нареченою, через рік, в 1867 році, вони одружилися. У цей же час з'явилися перші релігійні сумніви, але вона відкинула їх, як гріх; думала, що, ставши дружиною пастора, зможе реалізувати свої мрії. Після заміжжя розчарування посилилося, зростав внутрішній протест проти церковного догматизму, що принижує розум і не задовольняє душу. «Той. Хто не випробував цього на собі, не може собі уявити нескінченної муки, яку вносить в щиро віруючу душу сумнів, що зароджується. Немає в житті страшніших страждань, більш гострих і обтяжливих... Вони зафарбовують життя постійним жахом відчаю, гнітючим мороком, від якого неможливо врятуватися». Вона не могла поєднати своє життя з брехнею.

І навіть народження сина та доньки, у 1869 та 1870 роках, турбота та любов до дітей не рятували її від церковного гніту. Правдива душа її з усією щирістю боролася з лицемірством і забобоном, незважаючи на те, що принесе ця боротьба: схвалення або осуд, радість або муку. Коли сказала чоловікові, що відійшла від вчення церкви, втратила віру, він подав на розлучення. У 1873 році шлюб був розірваний, Анні було 26 років, вони прожили разом 6 років. За умовами розлучення син залишився із батьком.

 Анні знайшла роботу гувернант­ки у дітей священика і з трирічною дочкою оселилася в них. Їй доводилося також виконувати роботу няньки, економки і куховарки. Разом з матеріальними труднощами прийшов осуд і наклеп. Самотня жінка, що залишила церкву, суспільством відкидалася. Анні важко переживала розлуку з сином, розпач своєї матері, яка благала не йти від чоловіка. У той же час страждання ще більше зблизили її з матір'ю, внутрішня єдність була міцною, як ніколи. Тим більше, величезним ударом була раптова смерть матері. Анні залишилася зовсім самотньою. Вона згадувала, що перші місяці після смерті матері були найпохмурі­шими і найважчими в її житті.

 «У цю тяжку кризу моєї боротьби я всіма силами прагнула істини. І тепер, як завжди, залишаються вірними слова, що той, хто любить батька і матір, недостойний її (істини), і що тільки шлях чесності веде до світла та спокою».

 У гувернантці більше не було потреби, вона шукала відповідну роботу і трохи заробляла тим, що писала невеличкі брошури релігійного змісту. Довелося найняти маленький будиночок і запросити няню для доньки. Решту коштовності та зайві туалети були обмінені на предмети першої потреби, щоб донька мала все необхідне. Дитина приносила їй велику втіху «підтримуючи життя в скорботному, самотньому серці».

Грошей часто не вистачало для їжи на трьох і Анні, йдучи з дому, говорила, що пообідає в місті, тобто зовсім не буде обідати. Про цей час Анні писала: «...я рада тепер, що пройшла через це випробування, тому що воно навчило мене відчувати співчуття до тих, хто так же бореться, як і я тоді, - і щоразу, коли я чую з бідних вуст слова: «я голодний» - я згадую страждання, завдані голодом, і, хоча б на одну хвилину, відчуваю це страждання».

 Протягом усього цього часу її духовне життя не зупинялося. Вона набула свободи, яка дісталася їй дорогою ціною, отримала можливість відкрито і щиро висловлювати свої думки. Важким був перший етап її духовних шукань, церковне вчення не відповідало її високим ідеалам; вона не знайшла в церкві істинної любові та співчуття. Пройшовши важкий шлях коливань і сумнівів, втративши остаточно віру, вона почала шукати людей, які б поділяли її погляди. У пошуках істини вона в серпні 1874 року записалася в «національне товариство вільнодумців», яке займалося організованою пропагандою атеїзму, вільнодумства і прагнуло шляхом політичної боротьби досягти здійснення реформ. Його гаслом було: ми шука­ємо істину. Головою товариства був відомий в Англії борець за свободу і реформи - м-р Бредло, Анні обійняла посаду віце-голови. Їй було 27 років. Почався новий етап її життя.

 Вона з усією відданістю включається в політичну і громадську боротьбу: виступає з лекціями в різних містах Англії, бере активну участь у виборчих компаніях на стороні радикальної партії за кандидатуру м-ра Бредло, регулярно пише статті в газету партії, трудиться у видавництві, займається перекладом книг. Вона бореться за визволення людської свідомості від впливу релігії; за права жінок; за незалежність Ірландії та Індії. Її аудиторією є робітничий клас, злидні і безправ'я якого доведені до краю. Її слава зростає, партія свободомислячих поповнюється новими членами. У той же час запеклу боротьбу проти партії і проти Анні Безант ведуть релігійні організації, ліберальна партія. Наклепи, засудження, образи супроводжують її всюди. Але, якщо її противники були злі і жорстокі, то простолюдини всієї Англії оточували її любов'ю і пошаною, їх прихильність полегшувала її горе і страждання.

 У 1878 році колишній чоловік через суд забрав у неї дочку. Суд вважав, що мати, що відійшла від церкви не має права виховувати дітей. Анні не вдалося у наступних судах відстояти свої права на дітей. Діти, коли виросли, повернулися до матері, вони прийняли її бік у питаннях призначення та еволюції людини, стали членами Теософського товариства. Залишившись одна, Анні дуже страждала, нервове потрясіння було настільки сильним, що довелося лікуватися в лікарні. Щоб подолати відчай, вона починає вивчати університетський курс алгебри, геометрії та фізики. Після закінчення навчання отримала диплом на право викладання восьми різних предметів і викладала в класах, організованих партією свободомислячих.

1882 рік ознаменувався запеклою боротьбою за свободу Ірландії, яку Анні вважала своєю Батьківщиною і гаряче любила. Вона критикувала англійську систему управління і розкривала справжнє становище ірландців, задушених злиднями і безправністю. Вона збуджувала громадську думку до вимоги скасування законів, що несуть морок і розпач народу Ірландії.

 У розпал політичної та суспільної боротьби Анні вперше дізнається про Теософське товариство. До неї доходять відомості, що Товариство спілкується з тінями померлих і вірить у надприродне існування. Вона писала в газеті: «...є, однак, величезна різниця між містицизмом теософів і науковим матеріалізмом вільномислячих. Виняткова віра в матеріальний світ ... не залишає місця ніякому надприродному існуванню; тому послідовні члени нашого союзу не можуть приєднатися до Товариства, що сповідує таку віру».

 О.П.Блаватська з повагою відгукувалася про діяльність партії вільнодумців, про парламентську боротьбу м-ра Бредло за свободу і рівноправність всіх громадян. У відповідь на статтю Анні вона писала в серпні 1882 року: «…м-сс Анни Безант, хоч і не вірить у керівництво вчинками з боку духів або, в даному випадку, хоча б у свій власний дух, однак, каже і пише так багато розумних речей, що одна з її промов або розділів її книг містить більше корисних для людства думок, ніж багато хто з сучасних спіритів можуть виразити протягом всього свого життя». Анні було 35 років.

У той час Анні не готова була стати послідовницею О.П.Блаватської. Пізніше, аналізуючи, вона згадувала: «Мені потрібно було ще глибше пізнати глибину людського горя, почути гучніший стогін «великого сироти» - людства, наполегливіше відчути потребу у більшому знанні та яскравішому світлі для допомоги людям – і тоді тільки я могла б упокорити мою гордість і вступити до школи окультизму, відкидаючи свої забобони і приступаючи до науки про душу».

 Анні шукає істину в переконаннях вільнодумців і, не знайшовши її в їх атеїстичних поглядах, виходить з партії вільнодумців, відходить від політичної боротьби і все більше віддається народній справі, допомозі робітничому класу, найбіднішим верствам населення. Її погляди в принципових питаннях розійшлися з партією вільнодумців; після 13 років спільної роботи стався розкол з містером Бредло; багато друзів покинули її. У жовтні 1887 року вона відкрито оголосила в газеті про зміну своїх поглядів. Народилося нове розуміння життєвих завдань, вона примикає до соціалістичної партії. Анні було 40 років. Так закінчився другий етап її духовних пошуків, вона зрозуміла, що атеїстичне мислення та політичні реформи не зроблять людей щасливими.

 Ставши соціалісткою за переконаннями, вона у пресі і публічно виступає проти експлуатації дитячої праці; проти жебрацького становища безробітних; проти класів населення, що живуть на незароблені кошти; допомагає звільненню робітників, незаконно арештованих за участь у мітингах безробітних; щодня відвідує поліцейські дільниці і в'язниці і вимагає поліпшення поводження з ув'язненими; продовжує читати лекції на соціалістичні та економічні теми, пише статті в газету та брошури. Великий розголос у всій Англії набув страйк робітниць сірникової фабрики, організований Анні Безант та її однодумцями. Були досягнуті сприятливі результати. Двома роками пізніше О.П.Блаватська заснувала клуб робітниць сірникової фабрики, «щоб внести світло у сумну долю дівчат, які працюють щосили за жалюгідну плату».

 Серед бурхливого зовнішнього життя зростала внутрішня незадоволеність, переконання, що вирішенням соціальних питань неможливо змінити свідомість, що є щось вище, що недоступне її розумінню. Її займала ідея людського братства, його паростки виявлялися, коли люди в душевному пориві і безкорисливості допомагали бідним, зневіреним, втратившим всяку надію людям. Вона шукала джерело тієї любові, яка пробуджує співчуття і бажання служити людям, віддаючи все і не вимагаючи нічого для себе. Її не задовольняла філософія її світорозуміння. Психологія розвивалася швидкими темпами; гіпнотизм відкривав нові феномени в психічному житті людини, яким не було пояснень. Вона розмірковувала над незрозумілими явищами, відсутність знань викликала розпач. Промінь світла пронизав свідомість, коли вона прочитала книгу Сіннетта «Окультний Світ». Він писав, що немає нічого надприродного, вся природа, і природа людини, в тому числі, розвивається за єдиними Космічними Законами.

 Анні відчувала, що є якась невідома Сила, яка спрямовує і керує життєвими процесами. Навесні 1889 року вона вирішила будь-що знайти відповіді на всі питання. Тому, коли незабаром їй дали «Таємну Доктрину» О.П.Блаватської для рецензії, вона була психологічно готова для її сприйняття. Читаючи, вона розуміла логічність всіх висновків, передбачала подальші події. У неї не було сумнівів – знайшла те, що так довго шукала. Вона написала позитивну рецензію і захотіла познайомитися з автором. Після двох коротких зустрічей, де не було розмови ні про Теософське Товариство, ні про вчення, була тільки особиста чарівність Олени Петрівни, Анні вступила в ТТ і попросила Олену Петрівну прийняти її в учениці. Рішення було прийнято швидко, але все її життя було підготовкою до цього її ступеня. 10 травня 1889 року вона знайшла свою пристань. Їй було 42 роки.

 Анні в газеті товариства вільнодумців заявила про нову зміну своїх переконань, про вступ до ТТ. Нерозуміння, звинувачення, обурення було відповіддю на її визнання. Всі колишні друзі-однодумці, з якими вона ділила всі тяготи та негаразди спільної роботи, відвернулися від неї. У Теософії вона знайшла вирішення всіх питань, на які не знаходила відповідей у ​​церковних вченнях, у вченнях матеріалістів, соціалістів і економістів. Потрібно було мати велику мужність, щоб узгодити своє життя з повеліннями душі, прислухатися до голосу серця і неухильно прагнути до істини, долати засудження, втрачати друзів, роботу, заслужену любов і вдячність.

 Вона писала: «Я повинна зберегти чисту прихильність до істини, яких би дружніх зв'язків мені це не коштувало».

 З усією відданістю Анні поринула у теософську роботу. Вона читає лекції, пише брошури, присвячені ідеям Теософії. Перші її лекції були присвячені питанню «чому я стала теософкою» у відповідь на нападки її колишніх однодумців. У той самий час вона продовжувала викладати у школі, керувала робочими рухами, займалася питаннями допомоги бідним дітям. За дорученням Олени Петрівни брала участь в організації клубу для дівчат сірникової фабрики, замучених непосильною працею. Було куплено та реконструйовано приміщення, і 15 серпня 1990 року Олена Петрівна відкрила клуб.

 З липня 1990 року Анні, разом з іншими співробітниками, жила разом з Оленою Петрівною в одному будинку. Вечорами всі збиралися в кімнаті Олени Петрівни, де «обговорювали різні плани, отримували інструкції, слухали її роз'яснення з різних заплутаних питань». Близьке спілкування з Оленою Петрівною заспокоїло бурю в душі Анни Безант, вона набула внутрішнього світла, яке допомогло перенести важку втрату, коли «відчинилися двері у вічність» для Олени Петрівни.

 Пішли сумніви і тривожний страх, їх змінили спокійна віра і сильна впевненість у істинності теософського вчення.

У 1907 році після смерті полковника Г. Олькотта Анні Безант стала другим Президентом Теософського Товариства, їй було 60 років, і залишалася їм до своєї смерті в 1933 році. За час її президентства Теософське Товариство значно зросло, вона невтомно їздила з лекціями по всьому світу, несучи ідеї Позачасової Мудрості, які запалювали серця людей і вони вступали в Товариство, відкривалися нові відділення в різних країнах. Вона читає лекції, пише книжки на різні теософські теми, глибоко розкриваючи основи Теософського Вчення.

Її невтомна діяльність, письменницький і ораторський талант принесли їй популярність не тільки у Теософському Товаристві, але і далеко за його межами.

 Вона брала активну участь у політичному житті Індії, увійшла до Індійського Національного Конгресу, обиралася президентом ІНК. Була одним з організаторів Ліги самоуправління, що почала рух за демократизацію Індії. Анні Безант включається в різні сфери життя Індії: очолює жіночу Індійську Асоціацію в Адьярі; організує Товариство Заохочення національної освіти; за її участі в 1898 році було відкрито Центральну Індуїстську школу і коледж у Варанасі. Пізніше коледж був реорганізований в Індуїстський університет. Вона відкриває коледж для дівчаток в Бенаресі; лігу мистецтв в Адьярі

У 1921 році Анні Безант була присвоєна ступінь доктора філології за заслуги в індійській освіті. Їй було 74 роки.

 20 вересня 1933 року Анні Безант покинула цей світ. Їй було 86 років. Вона писала про себе: «У житті і через смерть у новому житті я слуга Великого Братства, і ті, на чиїх головах хоч на хвилину лежала благословляюча рука Вчителя, не можуть більше дивитися на світ інакше, ніж поглядом, просвітленим сяйвом Вічного Миру».

 У Ченнаї (Мадрасі) на Центральній Набережній Бенгальської затоки Анні Безант поставлено пам'ятник на знак визнання заслуг у звільненні та розвитку Індії. Гірлянди квітів прикрашають пам'ятник.