Український 
English (UK) 1 липня 1931 року я вийшов на наше звичайне подвір’я, і всесвіт раптово й неймовірно ожив. Сонце визирнуло на дахи і нечутно, але дуже виразно промовило: «Вітаю, мій друже». І я ніби відчув дружні руки, що простягаються до мене.
Глянувши на ліану, що плелася по стіні, і на кудлувату траву я побачив, що вони складаються з крихітних окремих життів. Ці маленькі життя вклонилися й тихо сказали, так що слова виразно спалахнули в моїх думках: «Ми шануємо тебе, велика істота». «Але, - відповів я з великим здивуванням, - ви, рослини, точно не можете любити нас, людей, ми топчемо вас, варимо і зриваємо заживо". Вони відповіли: «Ну, так, ви робите все це з нашими фізичними тінями, але ми, здається, не дуже помічаємо, що з ними відбувається. Для нас велика честь і радість наблизитися до свідомості людей. Інстинкт, який спонукає людей мати при собі квіти та рослини під час важливих подій, таких як весілля та похорони, особливо похорони, є глибоким і справжнім, оскільки ми можемо допомогти своїм особливим способом: зв’язати внутрішній духовний світ із зовнішнім людським світом, навіть якщо люди можуть не усвідомлювати цього факту».
Тоді я збагнув, що вони вважали не мою чи іншу людську самість великою істотою, а золотий центр свідомості, який випромінювався крізь мене, і що кожен має цей індивідуальний золотий центр, і маленькі життя визнавали його як корисний і священний для них.
У цей момент прозвучали слова стародавнього заклику: «О моє божество, ти живеш у серці життя всіх речей і ти випромінюєш золоте світло, яке сяє вічно й освітлює навіть найтемніші куточки землі». Новим оком, яке відкрилося в мені, я міг побачити золоте світло, що поширювалося в далекі країни, торкаючись і підтримуючи душі, які зовсім не підозрювали про його присутність. Потім з’явилося ще одне звернення: – «О моє божество, ти зливаєшся із землею і будуєш собі храми могутньої сили», разом із цим я побачив власний золотий центр, який допомагає підтримувати землю, і водночас займається своїми життєво важливими справами у внутрішніх світах! Було цілком очевидно, що наші справжні особистості, наші Я живуть і працюють у цьому внутрішньому всесвіті, і що ми, людські особистості, настільки зосередили свою увагу на тіні чи зворотній стороні реальності, що зовсім втратили з поля зору справжній стан речей. Моє фізичне тіло, здавалося, було цілком відокремленим від мене, незграбно застряглим назовні, так би мовити. Досить обмежене і нездатне вдало виразити ті дива, що світяться за ним.
Я знав, якби хоча б одну людину було повністю знищено, весь Всесвіт розклеївся б, тому що налаштування кожної зірки та планети потрібно було б підлаштувати, щоб відокремити всі її частини, які були б зв’язані з цією людиною. Така єдність життя не означає однаковості чи монотонності. Навпаки, це забезпечує найсильнішу індивідуальність і різноманітність, оскільки кожна іскра життя є частиною джерела життя, поєднаного з вічним оновленням. Це видно навіть у фізичному світі; вчені кажуть нам, що серед незліченної кількості в царстві рослин немає двох абсолютно однакових листків.
Ще одним знанням, яке увійшло в мій розум, була чиста правда слів: «Я стою серед вічних шляхів, і свій особистий шлях я впізнаю і знайду». Кожна жива душа завжди була частиною всесвіту, і ми притягли до себе наші змішані долі власними мудрими та немудрими діями в далекі часи. Найкращий спосіб прояснити речі на майбутнє - шукати правильних думок і дій саме зараз. Умови та події нашого повсякденного життя точно відповідають нашим індивідуальним потребам зростання.
З’явився також яскравий натяк на те, що смерть - це блаженство й задоволення, які ми не можемо собі уявити, але її потрібно заслужити, зносячи всі свої життєві обов’язки та випробування, а не хапатися обривати життя. Хоча реінкарнація є фактом, смерть є значно більшою частиною існування. Повний розвиток і досягнення на всіх планах існування є однією з багатьох цілей природи.
Усе, що я написав, було реальним досвідом, набагато переконливішим і приносившим задоволення, ніж події щоденного життя. Я впевнений, що будь-кому було б дуже втішно вірити і знати, що наша спільна доля має таке чудове походження.
* * *
А тепер лише одне попередження для інших, у яких може статися подібна пригода, і вони можуть спокуситися подумати, що всі їхні труднощі раптово й назавжди зникли. Не розчаруйся, коли твоє старе темне «я» знову міцно заволодіє тобою, як це було зі мною. Цей момент прозріння показав мені, що нижче «я» насправді лише тінь, але це дуже агресивна тінь. І все ж пам’ять про ці моменти прозріння, яке відкриває нам, що наше смертне «я» вкорінене в духовному єстві, допомагає нам повторювати ці спроби знову і знову, навіть після довгих і болісних невдач. Щось внутрішнє спонукає нас до активності, і з часом виявляється, що ми робимо певний прогрес.
Дивовижна якість краси, яка сильно відчувалася, нагадала мені слова Траерна: «Світ - це дзеркало нескінченної краси». Видимий Всесвіт, як і наша видима сутність, є наслідком тимчасового зосередження у фізичній матерії зовнішніх частин Всесвіту, справжня сутність яких знаходиться в духовному фоні, де відбувається справжнє життя. Я бачив душі квітів, що оточували їх нече аура, я бачив, що все в природі є душами, і що все існування є глибоко священною річчю, і що, хоча природа здається жорстокою на поверхні, внутрішньо усе складається правильно .
Я побачив, що я зовсім не особа; що немає таких речей, як особи, немає людей як окремих об’єктів. Я (як і всі люди) є тимчасовим зосередженням частинок Всесвіту, кожна частина якого поширюється далеко й глибоко у вічність, беручи участь у космічній роботі, але всі ці частини є Я, і якимось чудовим, таємничим чином індивідуальна свідомість завжди зберігається.
Коли ми вмираємо, ми проникаємо в суть речей: ми живемо в красі землі, моря і неба набагато інтенсивніше, ніж «живучи» у фізичному тілі. Існує така краса, про яку ми навіть ніколи не уявляли. Насправді немає поділу, і зосередження на фізичному житті повторюється через різні проміжки часу, тому всесвіти завжди з’являються і зникають, і ми теж.
Всю вічність ми будемо продовжувати відкривати нові та найпрекрасніші факти про існування та своє життя.
Подія, яку я намагався описати, відбулася м’яко й делікатно, як розкриття квітки. Але через кілька днів одне речення пронизало мою думку з великою силою. І цим я закінчую. Це було: «У Твоїй присутності повнота радості».
(З журналу Sunrise, червень/липень 1986; авторське право © 1986 Theosophical University Press, https://www.theosophy-nw.org/theosnw/path/oc-mhal.htm )
Переклад Олена та Микола Щербини
