Світло Божественне

Містик - це той, хто завжди живе у свідомості своєї божественності. Він інтуїтивно відчуває божественне життя в усьому. Він бачить всередині зовнішнє, що є швидкоплинним і тлінним, і внутрішнє, яке є нетлінним і вічним. Той, у кого душа постійно активна, кого вона вічно спонукає до співчутливих думок і вчинків, той справжній містик.

Шлях містика – це таємний шлях, у певному сенсі це тихий і чудовий шлях. І хоч він здається утаємниченим, все ж він відкритий для всіх людей, він такий простий і завжди «під рукою», що багато з тих, хто хотів би ступити на нього,  відвертаються, думаючи, що це щось інше.

Труднощі полягали і полягають в тому, що, роблячи свій вибір між обов’язком і бажанням, учень завжди мав перед собою дві дороги. Він може слідувати за суєтою суєт або шукати таємницю таємниць. Помилковий шлях неправильно називають легким. Насправді це важкий шлях. Шлях самоподолання, якщо тільки ми подорожуємо так, як можемо і як повинні, - от це і є легкий шлях.

Як тільки ми налаштовуємо свій розум на великі принципи братерства та служіння, наші серця відкриваються, розум прояснюється, і нове світло, якого ми прагнемо, проривається через нас.

Якби ті, хто іноді опиняється в морі запитань і плутанини, просто повернулися б до ресурсів душі, яка б сила і спокій прийшли б! Душа для нас у певному сенсі чужа, але вона надзвичайно винахідлива, і коли ми рухаємося в думках і зусиллях, заснованих на чистих і високих мотивах, вона завжди має під рукою засоби, щоб служити нам.

Сьогодні ми потребуємо більшої віри та впевненості, і це переносить нас в умови, де все можливо; де все, до чого ми торкаємося, розквітає і приносить щастя і радість іншим. Сприймаючи себе нестримно в тому великому і щедрому житті, яке оживляє все у всесвітньому просторі, ми, самі того не бажаючи, віддаємося вільно з відкритими серцями Великому життю, і тоді жодне злиденне життя ніколи вже не буде проявлятися через нас.

Багато хто з тих, хто досяг певного моменту, іноді бажають отримати повні пояснення, щоб якимось чином вони могли отримати особисту користь від знань; але без стимулюючих зусиль, без довіри, без віри нічого не можливо. Ми лягаємо спати з повною вірою, що прокинемося наступного ранку. Ми сіємо зерно з повною вірою в те, що природа виконає свою роль, і зерно зійде і дасть плід.

Саме в тиші ми знайдемо ключ, якщо вирішимо шукати його, який відкриє книги одкровень у нашій природі. Ми знайдемо там силу, якої ніколи не було у нас раніше і якої ніколи не могло бути, доки ми не шукали цей шлях. Ми знайдемо там мир, що перевершує розуміння. Воно може не прийти миттєво або не відповідати мізерним бажанням та забаганкам, але якщо мотив безкорисливий, воно прийде.

Коли людина в тиші усвідомлює свою власну божественну природу, вона хоча б на мить усвідомлює, що вона відрізняється від того, ким здається. Вона починає відчувати себе богом; вона починає дозволяти уяві пульсувати в її серці, розповідаючи  про могутні речі, які перевищують звичайне розуміння, щоб відчути щось у своєму обов’язку перед людством. І це є дисципліна.

Дисципліна приходить багатьма способами, але теософія показує, як людина, без допомоги книги чи істоти, все ж може знайти свою власну внутрішню силу, переставши бути простою потенційною можливістю. Вона копатиметься в глибинах свого єства, щоб знайти мудрість. Вона відкриє в собі нову якість інтуїції, і, нарешті, коли її торкнеться «відчуття» цього божественного життя, до неї прийде сила самодисципліни, і вона зможе встати і сказати: Я знаю!

Чим більше ми об’єднані в тиші в спробі самоочищення, тим ближче ми до світла. Якщо ми хочемо усвідомити святість нашого покликання, ми ніколи не можемо втратити з поля зору світло, ми ніколи не втратимо наші обов’язки чи божественність.

У наших серцях і в нашому щоденному житті росте щось таке, що неможливо описати, що можна лише відчути. Але як тільки ми відчули, глибоко-глибоко, ми починаємо рухаємося істинним шляхом. Ми розріджуємо повітря; ми освячуємо життя.

Має бути час для спокійного, рефлексивного стану розуму. Вивчіть умови, які вас оточують, мотиви, які спонукають вас до тих чи інших зусиль чи роботи, і визначте з абсолютною чесністю, чи є вони егоїстичними, безкорисливими чи змішаними. Це буде процес піднесення, прояснення, бо совість працює. І це буде справді визнання вищого Я, Божества всередині вас.

І ви викликаєте в такому зусиллі магічну силу, приховану в тиші життя. Під час такого процесу хибні ідеї поступово усуваються, а правдиві знаходять свій шлях. Речі, які раніше вважалися необхідними для особистого життя, більше не стають такими; і, таким чином, виходячи у ширше поле думок і прагнень, ви рухаєтеся до самоналаштування.

У такій думці ви усуваєте свої слабкості, а також дізнаєтеся одну велику істину, істину, наголошену Назарянином: що не можна служити двом панам. Ви не можете рухатися в протилежних напрямках одночасно; не можна їздити на двох конях одночасно; і ті, хто спробує це, напевно виявлять, рано чи пізно, що вони нікуди не йдуть і, швидше за все, будуть розтоптані обома.

Нам залишається лише зробити перший крок у справжньому дусі братерства, а всі інші кроки підуть у природній послідовності. Ми маємо бути воїнами й безупинно вести стару боротьбу, але в цій давній боротьбі з нами об’єднані всі війська світла. За людиною, позаду всього, витає вічний дух співчуття.

https://www.theosophy-nw.org/theosnw/path/oc-kt4.htm

Переклад  Микола Щербина