Український 
English (UK) 
27 вересня відбулось засідання Книжкового клубу у бібліотеці "АНК" на тему: Книга "Два життя" - джерело натхнення
Унікальність книги "Два життя" в тому, що вона пробуджує душі людей. Багато для кого їх духовний Шлях почався саме з цієї книги. До цієї книги хочеться повертатися знову і знову, при кожному прочитанні відкриваються нові глибини.
Книга Конкордії Антарової «Два життя» та духовна община «Храм людства» (The Temple of the People, заснована у Каліфорнії, Халсіон) мають глибокий внутрішній ідейний зв'язок. В окремих виданнях роману матеріали про цю общину навіть включають до додатків або фінальних розділів.
Головні лінії зв'язку між твором та організацією:
Єдине джерело та Великі Вчителі: Головна паралель полягає в тому, що духовне керівництво героями роману «Два життя» та діяльністю «Храму людства» здійснюють одні й ті самі Великі Вчителі (Махатми). Зокрема, ключові праці общини («Учення Храму») були передані через яснослухання від Вчителя Ілларіона, який під ім'ям Іларіона або інших наставників виступає одним із дійових образів у книзі Антарової.
Спільна світоглядна основа: Обидва джерела належать до єдиної езотеричної традиції антропокосмізму та нового теософського гнозису. Вони продовжують ідеї Олени Блаватської та Олени і Миколи Реріхів (Жива Етика). Книга «Два життя» художньо ілюструє ті самі космічні закони, етику повсякденної праці та братерства, які община «Храм людства» намагалася втілити на практиці в Каліфорнії.
У романі Конкордії Антарової «Два життя» немає вигаданих персонажів у класичному розумінні. За свідченнями дослідників теософії та оточення письменниці, під вигаданими іменами героїв приховані реальні історичні постаті, видатні духовні лідери, митці та езотеричні Вчителі (Махатми). Прототипи Великих Вчителів (Махатм).
Образи духовних наставників повністю списані з Махатм, відомих за теософськими працями Олени Блаватської та Живої Етики:
Алі Мохаммед (вчитель Алі) — його прототипом є Махатма Ель Морія (Morya), один із головних духовних вчителів у теософії.
Сер Ут-Уомі — це відомий Махатма Кут Хумі (Koot Hoomi).
Доктор І. — під цим ініціалом прихований Вчитель Ілларіон (Hilarion), який також пов'язаний із «Храмом людства».
Флорентієць (лорд Бенедикт) — його духовним прототипом є Павло Венецієць (Paul the Venetian).
Санжер — відомий і загадковий Граф Сен-Жермен (Count of St. Germain).
Ананда — духовний лідер та йогин Парамаганса Йогананда.
Дартан Рассул — Серапіс Бей, ще один із Вчителів Мудрості.
Реальні історичні постаті серед інших героїв
Окрім Махатм, у книзі діють відомі діячі науки, культури та релігії XIX–XX століть:
Льовушка (головний герой) — за поширеною версією дослідників, його головним прообразом є молодий Лев Миколайович Толстой. За езотеричною легендою, саме дух покійного Толстого надихнув Антарову на написання цього роману.
Н. В. Андрєєва — під цим ім'ям чітко вгадується засновниця Теософського товариства Олена Петрівна Блаватська.
Ольденкот — полковник Генрі Стіл Олкотт, співзасновник і перший президент Теософського товариства, соратник Блаватської.
Леді Бердран — відома теософка, письменниця та захисниця прав жінок Анні Безант.
Аннінов — видатний композитор і піаніст Сергій Рахманінов.
Також у романі в епізодичних образах режисерів та акторів відображено досвід праці самої Антарової в театрі разом із її вчителем Костянтином Станіславським.
Обставини, які привели Конкордію (Кору) Антарову до написання чотиритомного роману «Два життя», формувалися протягом багатьох років її непростого, повної випробувань долі, і досягли кульмінації під час Другої світової війни.
Цей твір не був класичним літературним задумом — авторка писала його «в стіл», без жодної надії на публікацію в тогочасному СРСР. До створення книги її привели три ключові життєві фактори:
1. Глибокий езотеричний досвід та зв'язок із теософією
З юності Антарова цікавилася містицизмом. Попри сувору радянську цензуру, вона була активним членом Теософського товариства та вивчала праці Олени Блаватської, а згодом — Живої Етики (Агні-Йоги) Олени та Миколи Реріхів. Через це за співачкою постійно стежили радянські спецслужби. Багаторічні духовні пошуки сформували її внутрішній світ, який вимагав виходу, але говорити про це відкрито в сталінські часи було смертельно небезпечно.
2. Завершення кар'єри у Великому театрі та вплив Станіславського
Понад 30 років Кора Антарова була зіркою опери (мала рідкісний голос — контральто). Проте у 1930-х роках через важку бронхіальну астму, яка розвинулася внаслідок перевтоми й недоїдання в молоді роки, вона змушена була назавжди залишити сцену.Втративши можливість співати, вона перенаправила свою творчу енергію в літературу. Величезну роль зіграла її дружба з Костянтином Станіславським. Його етика ставлення до мистецтва як до служіння Богу й людям лягла в основу філософії роману.
3. Друга світова війна та феномен «яснослухання»
Безпосереднім поштовхом до написання стала війна. У 1942–1943 роках, перебуваючи у холодній воєнній Москві, Антарова почала записувати текст. Сама письменниця та її близьке оточення стверджували, що роман створювався методом яснослухання (під диктовку з тонкого плану).
Навколо панували смерть, розруха та страх, а Антарова щодня сідала за стіл і записувала яскраві, сповнені світла, сонця та радості опису східних оазисів, подорожей та бесід із Мудрецями. Для неї це був спосіб утримати внутрішній світ і передати людству психологічну опору в часи катастрофи.Книга писалася як духовна настанова для вузького кола друзів і однодумців. Рукопис десятиліттями таємно кочував у радянському самвидаві й був уперше офіційно надрукований лише у 1993 році, через 34 роки після смерті авторки.
Поняття «Дух Радості» є центральною філософською віссю всього життя Конкордії Антарової та її роману «Два життя». Для Антарової радість була не просто емоцією, а особливою духовною силою, високою вібрацією та свідомим вибором людини, яка прагне еволюціонувати.
У часи, коли писався роман (сталінські репресії, Друга світова війна, особисті злидні та важка хвороба), її заклик до радості здавався майже парадоксальним, але саме в цьому полягав її головний духовний подвиг. Ключові ідеї «Духу Радості» за Антаровою
Радість як непереможна сила: У книзі звучить одна з найвідоміших фраз: «Радість — це непереможна сила, тоді як зневіра і заперечення гублять усе, за що б людина не взялася». Антарова стверджувала, що людина в стані радості стає недосяжною для ментальних руйнувань, страху та зовнішнього зла.
Друзі, читайте цей чудовий роман
