"Моє дитинство? З розпещеністю і ласками з одного боку, з покараннями і загартуванням - з іншого» (Блаватська О.П. Листи А.П. Сіннетту. М.: Сфера, 1997. С. 299).
«Я шукала зустрічі з невідомим. Суспільству, особливо любителям злих пліток, відома лише зовнішня, об'єктивна сторона моєї юності... Але ніхто, навіть мої батьки, так нічого і не зрозуміли в тому, що пов'язане з моїм таємним внутрішнім життям, яке я в Theosophist назвала "життям душі". З шістнадцяти років я завжди жила подвійним життям, таємничим, незрозумілим навіть для мене самої, до тих пір, поки не зустріла мого ще більш таємничого індуса» (Блаватська О.П. Листи друзям та співробітникам. М.: Сфера, 2002). 248 - 249).
«Для мене все умовне, відносне та скінченне не існує. Я вірю тільки в Безкінечне, Безумовне та Абсолютне, але я не проповідую своїх ідей» (Блаватська О.П. Листи. М.: Золотий вік, 1995. С. 330).
«На відміну від догматиків, я не люблю нав'язувати нікому... свої власні уявлення, але якщо ви, за своєю добротою і великодушністю, дозволите мені відкрити перед вами моє серце, то я відкрию його повністю так само, як я була б змушена зробити це перед Христом і Буддою, коли в міру свого розвитку, причому не на словах, а на ділі, я зустрінуся з ними обома в кращому світі.
У промовах, вчинках, та й у самому житті я всією своєю духовною істотою відчуваю той самий субстрат Божественної істини... Ні Христос, ні Будда, ні індуський Крішна ніколи не проповідували жодної догми... за винятком однієї істини " Полюби ближнього свого, як самого себе" і "Полюби Господа твого вище самого себе"» (Блаватська О.П. Листи друзям та співробітникам. С. 192).
«Ніколи в житті я не сміялася над тим, що для інших святе, я лише висміювала "тартюфів" від релігії, яких щиро зневажаю... Якби ви знали, чого я тільки не натерпілася від цих "послідовників Христа", ви б зрозуміли, що я знущаюся не з релігії Христа, а лише з її зовнішньої оболонки, з лицемірства так званих християн, які... кожну мить розпинають Істину і сам ідеал Христа. Я не обманювала і не прикидалася, отже мені немає необхідності виправдовуватися, бо я не несу відповідальності за відсутність у моєму розумі певного конформізму... »(Блаватська О.П. Листи друзям і співробітникам. С. 267).
«Я відкрито визнаю свою провину в тих випадках, коли я була дійсно винна, жодного разу не уподібнившись Івану, який завжди показує пальцем на Петра» (Блаватська О.П. Листи. С. 390).
«Мене напевно запитають: "А ти хто така, щоб вказувати нам на наші недоліки? Ти стверджуєш, що можеш спілкуватися з Вчителями, що вони мало не щодня обсипають тебе своїми милостями, але чи означає це, що ти сама абсолютно свята, бездоганна і найгідніша? На це я відповідаю: на жаль, ні. Моя природа — слабка і недосконала, у мене багато явних і таємних недоліків, і тому карма моя набагато важча, ніж у будь-якого іншого теософа. Так, це так, і не могло бути інакше, якщо я вже багато років стою прикутою до ганебного стовпа як мішеня для моїх ворогів і деяких друзів. І все ж таки я з радістю переношу це випробування. Чому? Та тому, що я знаю — незважаючи на всі мої недоліки, Вчитель незмінно захищає мене. І якщо це дійсно так, то тільки тому, що протягом тридцяти п'яти і навіть більше років... я жодного разу не відмовилась від Нього і не засумнівалася у Ньому навіть у думках.
Як би туго мені не доводилося, з вуст моїх жодного разу не злетіло жодного слова докору, ніхто не чув від мене невдоволеного ремствування, і ніщо не могло впустити сумніву в мої думки.
Я впевнена, що Вчитель не допустить моєї загибелі, що він неодмінно з'явиться в останній момент, як завжди. Тричі Він рятував мене від смерті: в останній раз — чи не проти моєї волі, коли я повернулася в цей холодний і жорстокий світ лише з любові до Нього — що навчив мене всьому, що я знаю, і зробив мене тою, хто я зараз є . Отже, я роблю Його справу і виконую Його волю, що надає мені сили лева і дозволяє витримувати такі потрясіння – фізичні та душевні, – які напевно вбили б будь-якого теософа, який сумнівається в реальності існування такого могутнього захисту. Непохитна відданість Тому, хто втілює обраний мною обов'язок і віру в Мудрість... великого і таємничого Братства святих подвижників, є, таким чином, єдиною моєю гідністю і головною причиною моїх успіхів...» (Блаватська Є.П. ст. Теософські Махатми // Еліксир життя М.: Сфера, 1998. С. 291 - 293).
«...клянуся вам, дорогий мій князю, такий прийом, як нам, не надавали і принцу Уельському! Протягом трьох місяців одна тріумфальна хода змінювалася іншою: процесії, на чолі яких йшли сотні високопоставлених буддійських священнослужителів та слони (я сама їхала на слоні кавового кольору); вздовж дороги через весь Цейлон — гірлянди з квітів та тріумфальні арки через кожних десять кроків.
В очах тубільців я була пророчицею, яку надіслав їм Будда» (Блаватська О.П. Листи друзям і співробітникам. С. 227 - 228. З листа до А.М. Дондукова-Корсакова про поїздку на Цейлон).
«До нас вийшов головний лама своєю персоною і підніс мені чай з маслом та інші ласощі. Ми привіталися; настоятель побачив, що мені припало до смаку його частування, і звелів відвести мене до них у монастир. Мене з почестями провели по містку, дозволивши супроводжувати мене трьом синґалам; англійцям довелося чекати мене на місці!
У монастирі я пробула три дні. Боялася, що мене не випустять назад. Жила в маленькому будиночку біля стін монастиря і цілодобово розмовляла з ченцем Гілінджаником (він теж — втілення Шакья-Будди), а також годинами просиджувала в їхній бібліотеці, куди жінок не допускають... і настоятель публічно визнав мене одним із жіночих втілень бодхісаттви, чим я дуже пишаюся» (Блаватська О.П. Листи друзям та співробітникам. С. 277. Про поїздку в Сіккім).
Нехай буде благословенна пам'ять про цю трудівницю Світла і безсмертні її справи!
