24.12.2020 16:57

Наші приховані потенціали

Автор: 
Дорогі друзі, наша конвенція присвячена Плеканню Божественного Зерна, що є ключовою нотою всього нашого теософського року. Ми вже маємо певне уявлення, про яке зерно йдеться. Це наше Зерно Духу, Божественний першовиток, Вище Я, або Ішвара – божественне духовне начало в самій людині. А в чому полягає це плекання?

Адже не ми його посадили, не ми його висівали, і багато хто не знає і не здогадується про його існування. Але ті, хто знає свій Божественний першовиток, хто його відчуває, усвідомлює, той може посприяти його зрощуванню. Чим саме? Пестуванням, дбайливим доглядом, прополюванням, внесенням добрив, зрошенням.

Що ми розуміємо під пестуванням? Це – піклування, постійне пам’ятування про сприяння зростанню і укріпленню, постійне тримання такого наміру у полі своєї уваги.

Що ми розуміємо під прополюванням? Це – здатність розпізнавати, розрізняти корисне і шкідливе, добре і зле, а також здатність вибирати корисне і добре.

Що таке добрива або пожива? Це – краса, музична гармонія, споглядання прекрасного, контакт з високим мистецтвом, пошук змісту буття, роздуми про високе і прекрасне.

Що таке зрошування? Це – посмішка, необумовлена радість, творче натхнення, свідоме збільшення позитиву у власному сприйнятті світу, а також у навколишньому середовищі.

Ми знаємо, що у Бога немає нічого зайвого, неважливого, непотрібного. Він однаково любить і дбає про всі свої творіння. Але кожна рослинка, коли проросте, спочатку зацвітає, а потім дає плоди. Хіба ми знаємо, які плоди будуть у кожного з нас? Ні. Але вони колись будуть явлені світові. Один плід може бути з гірчичне зерно, у другий може бути розміром з гарбуз. Хіба Бог їх порівнює? Але у самому зародку кожного зерна вже є образ того плоду, який має з’явитися у віддаленому майбутньому. Може ми всі зерна одного злаку? А може ми скоріше схожі на степове різнотрав’я? Хто може напевно сказати? Але факт є те, що із зерна гірчиці не виросте гарбуз.

Якщо ми з вами говоримо про Божественне зерно, шукаємо способи його пробудження, пророщення і зростання, то це означає, що ми вже знаємо про нього, а може і маємо свій сакральний досвід його проявлення в нашому житті. Отже всередині нас криється величезний, невимовно прекрасний і могутній скарб. І наша задача виявити його назовні, дати йому можливість в нас і через нас діяти в нашому житті, в нашому близькому і далекому оточенні.

Я хочу пов’язати зараз цю нашу задачу пророщування Божественного зерна з третьою метою ТТ. Вона звучить так: дослідження непізнаних законів природи та прихованих можливостей людини. Розглянемо другу частину цієї задачі: Що це за приховані можливості? Про що йдеться? Можливо хтось почне міркувати про сіддхі, психічні здібності типу яснобачення, здатності матеріалізовувати якісь предмети, ставати невидимим, спілкуватися з потойбічним світом і таке інше. Так, це можна досліджувати, але чи варто намагатися оволодіти такими здібностями? Мудрі радять нам триматися подалі від таких планів. Це не тільки не зробить нас кращими, але може суттєво зашкодити нашому фізичному і психічному здоров’ю. А от чи немає всередині нас таких прихованих потенціалів, до яких ми можемо прагнути не тільки без небезпеки для себе, але і з користю для цілого світу?

Давайте поговоримо про сенс життя.

Австрійський психіатр, психолог, невролог Віктор Франкл відомий всьому світу як творець популярного напряму в психотерапії «лікування сенсом». Франкл дійшов висновку, що спочатку ми ставимо питання про сенс життя неправильно. Якщо задати його коректно, то і відповідь не змусить себе чекати.

У основі його методу лежать висновки, які Франкл зробив, будучи ув'язненим німецьких концтаборів. У цих нелюдських умовах учений спостерігав приголомшливі речі і дійшов важливих висновків про силу людського духу. У своїй чудовій книзі «Сказати життю ТАК!: психолог в концтаборі» Франкл писав, що зустрічав серед своїх побратимів по нещастю людей, яким якимось незбагненним чином вдавалося подавити в собі типові в такій ситуації апатію і деградацію. Вони щодня йшли крізь бараки і, пересилюючи біль, марширували у строю. У них знаходилися для товаришів за нещастям добре слово і останній шматок хліба.

І нехай таких людей було мало, їх приклад підтверджує, що внутрішньо людина може бути сильніша за свої зовнішні обставини, тому що у неї завжди є свобода віднестися до них «або так, або інакше». І це «так чи інакше» у нього відняти не можна.

Віктор Франкл дійшов висновку, що деформація характеру ув'язненого в концтаборі залежала зрештою від його внутрішньої установки. Табірна обстановка впливала на зміни характеру лише у того ув'язненого, хто опускався духовно і в чисто людському плані. А опускався той, у кого вже не залишалося більше ніякої внутрішньої опори. Безстрокове ув'язнення призводило до переживання втрати майбутнього. Фраза, якою той, що зневірився, відхиляв усі спроби підбадьорити його, була типова: «Мені нічого більше чекати від життя». Проте, на думку Франкла, спочатку питання про сенс життя було поставлене неправильно. Справа не в тому, чого ми чекаємо від життя, а в тому, чого життя чекає від нас.

Відчуваєте, яка величезна різниця? Запитуйте долю, що вона чекає від вас, і тоді є шанс знайти свій сенс життя. Якщо ж людина націлена тільки на рішення матеріальних завдань, рано чи пізно вона прийде до екзистенціального вакууму.

Завдяки таким спостереженням, ми доходимо до цікавого висновку: щоб допомогти людині піднятися і знайти свої сенси, потрібно досліджувати не глибини її особистості, а її висоти, інакше кажучи, не комплекси, травми, недоліки і обмеження, а приховані до пори можливості, латентні здібності, невиявлені таланти і таке інше. Кінець кінцем, яка різниця, що у людини в мінусі, коли у нього такий потенціал в плюсі! Отже, сенс життя — розкрити граничні можливості добра в людині, допомогти їй вчинити прорив у свій власний внутрішній інший вимір.

Чи знаємо ми граничні можливості своєї чесності, порядності, людяності, доброзичливості, справедливості, співчуття до всього живого? Можливо, що ні. Безумовно, що для цього потрібно проявляти свої якості, свідомо практикувати у повсякденному житті.

Згідно східної традиції, будь-яка людська істота на будь-якому рівні свого еволюційного розвитку є продуктом двох факторів впливу: TAPAS PRABHAVA, або власних зусиль, та  DEVA PRASADA, або допомоги Дев, Богів. До певного рівня розвитку самосвідомості, людина не здатна свідомо докладати власних зусиль, її розвиток відбувається під впливом карми, законів природи та космічних циклів життя. Але зараз людство підходить до етапу, коли TAPAS PRABHAVA набуває актуалізації. Дійсно, давайте вирішимо для себе питання, чи може сьогодні людина свідомо і цілеспрямовано змінити себе в бік чесності, порядності, справедливості, інших проявів доброчинності саме за рахунок своїх власних зусиль? І не просто людина, а саме та, що вважає себе теософом? Насправді, це є великий і непростий внутрішній алхімічний процес, процес внутрішньої самотрансформації. Нас активно спонукають до цього непереборимі зовнішні обставини нашого життя, які ніби стискають нас своїм важким пресом. Але останній вибір завжди залишається за нами. Ми можемо піддатися паніці, страхам, розпачу, а можемо виявити велич духу і вийти на шлях служіння.

Отже, хочу заохотити вас, друзі – давайте докладати свідомих зусиль до плекання свого божественного зерна, до виявлення зсередини назовні своїх прихованих можливостей доброчесності, досконалості, щоб разом ми змогли змінити наш світ на краще, щоб Світла і Любові ставало більше.

Адже саме цього чекає від нас життя!

Яке щастя, що ми можемо робити це разом!

Дякую на увагу!

Виступ на XVI Конвенції ТТвУ, листопад 2020р.

 

Переглянуто разів
Розділ: Статті

КАЛЕНДАР ПОДІЙ:

« Март 2024 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

ПУБЛІКАЦІЇ:

Всі публікації