Так пише Ховард Мёрфі у вступній частині своєї книги «Коли Приходить Світло»
Він продовжує:
«Здавалося, що по широких вулицях постійно рухаються похоронні процесії, і жах висить над містом. У великому особняку Андрія Михайловича Фадєєва сталося кілька смертей, але в ніч на 11 серпня – за григоріанським календарем – відбувалася інша подія. Дванадцятого числа о 1.42 ранку його тендітна дочка Олена Андріївна фон Ган передчасно народила первістка. Дитина, дівчинка, була настільки слабкою і кволою, що її перебування у світі мерців і трун загрожувало стати справді дуже коротким».
Враховуючи слабкість дитини, було вирішено влаштувати негайне хрещення. З дитиною, якій було лише 24 години від народження, кілька домочадців і друзі зібралися в найбільшій кімнаті для церемонії. Серед присутніх свічників була 3-річна тітка новонародженої, яка стояла позаду священика. Під монотонні звуки церемонії, 3-річна дитина відчула сонливість і сіла на підлогу. Зрештою вона заснула, і свічка нахилившись підпалила рясу священика, але це вже трапилось після того, як хрещення було завершено і Олена Петрівна фон Ган стала хрещеною .
Забобонні жителі міста казали, що це погана прикмета і що Олена буде вести бурхливий спосіб життя. Популярні російські легенди стверджували, що дата її народження передвіщала видатні екстрасенсорні здібності і що вона матиме 2-й зір або ясновидіння і буде мудрою на шляху відьом.
Олена була свавільною, непокірною дитиною з вродженими екстрасенсорними здібностями, які вражали оточуючих. У неї були зустрічі на тонких рівнях. Відповідно до свого соціального становища вона здобула прекрасну освіту. Вона вивчала іноземні мови, знайомилася з природознавством і іншими науками, отримувала уроки музики.
Полковник Генрі С. Олкотт, перший президент Теософського товариства, писав про її музичні здібності так:
«Вона була чудовою піаністкою, грала з грацією і виразністю, які були просто чудовими. Її руки були ідеальним взірцем для скульптора, були небаченої грації під час польоту над клавішами, щоб викликати з них чарівні мелодії. Вона була ученицею Мошелеса, і коли була маленькою дівчиною в Лондоні зі своїм батьком, грала на благодійному концерті з мадам Кларою Шуман і мадам Арабеллою Годдар у п’єсі Шумана для трьох фортепіано».
І Вільям Кінгсленд, її колега-теософ, так розповідав про це:
«Я добре пам’ятаю, як одного разу, коли вона відвідала мій будинок у Лондоні в 1889 році, вона сіла за фортепіано і зіграла «Ерл-Кеніг» Шуберта, на мій великий подив і радість, оскільки я ніколи навіть не чув, що вона ще була й піаністкою».
Звісно, вона не залишала поза своєї уваги піаніно, коли вони були доступні. А. П. Сіннет, видатний письменник-теософ, одного разу написав, що «знайшов її біля піаніно в бальній залі будинку містера Х’юма» в Індії.
У 1849 році у 18-річному віці вона вийшла заміж за 60-річного Никифора Блаватського, віце-губернатора Єревана. Всього через кілька місяців вона втекла від цього шлюбу до Англії.
У своєму альбомі для ескізів, який зараз знаходиться в архіві Адьяра, Блаватська розповідає, що вона вперше зустріла свого Вчителя, Майстра Морію, у фізичному тілі на свій двадцятий день народження в 1851 році в Рамсгейті, приморському містечку приблизно в 70 милях від Лондона. Однак вона сказала графині Констанції Вахмайстер, її довіреній особи, що «Рамсгейт» був оманою, і що це сталося в Гайд-парку в Лондоні.
Майже напевно, ОПБ перебувала в Лондоні влітку 1854 року, тому що вона розповідає, що знову зустріла свого Вчителя «в домі незнайомця в Англії, куди він прибув у компанії скинутого з трону принца». Це, безсумнівно, був принц Дхуліп Сінгх, Махараджа з Лахора.
З цього моменту – до 1875 року – Блаватська постійно подорожувала по всьому світу лише з короткими перервами. Батько підтримував її матеріально, даючи кошти для існування. Але також були моменти в її житті, коли їй доводилося заробляти на життя фортепіанними концертами в Лондоні, а потім у Нью-Йорку, заробляла надомним виготовленням штучних квітів.
Після різноманітних подорожей Південною та Північною Америкою Блаватська прибула до Тибета в 1855 році, де отримала всебічну окультну підготовку від Майстра.
У 1858 році вона повернулася до Росії і кілька років провела у своїх родичів на Кавказі. У 1863 році вона багато подорожувала Балканами, Єгиптом, Сирією та Італією. У 1868 році вона знову подорожувала, щоб побачити Майстра в Індії та Тибеті. Потім вона прибула до Парижа через Грецію, Палестину, Ліван та Одесу.
За порадою свого Майстра, в 1873 р. вона поїхала до Нью-Йорка. Саме тут почалася її громадська робота. Після зустрічі з полковником Генрі Стіл Олкоттом та Вільямом Куан Джаджем вони спільно заснували Теософське товариство.
Першою великою літературною роботою О. П. Блаватської була «Викрита Ізіда» Цю книгу вона почала у 1875 році, за кілька місяців до утворення Теософського товариства — хоча на той час О. П. Блаватська не знала, що буде робити зі зростаючою купою рукописів.
Описана як «Ключ до таємниць стародавньої та сучасної науки та теології», книга була опублікована у двох томах у вересні 1877 року, швидко ставши класикою в окультній літературі. Одразу було продано два великих тиражи цього «епохального» твору, і відтоді з’являються все нові і нові видання.
Блаватська і Олкотт залишалися в Нью-Йорку до 1878 року, коли в грудні вони з парою друзів виїхали до Індії через Англію. Вона більше не поверталась до Америки. Вони прибули до Лондона на початку січня 1879 року і провели два тижні в будинку доктора Біллінг. Пізніше того ж місяця вони вирушили морем до Бомбея. У 1882 році Блаватська перенесла штаб-квартиру Теософського товариства з Америки в Адьяр, поблизу Мадраса. Там вона жила і працювала до березня 1885 року.
У 1884 році вона зупинялася в різних європейських містах і за вказівкою своїх вчителів відвідала Лондон, щоб спробувати вирішити неприємну ситуацію в молодій Лондонській ложі Теософського товариства. Член товариства Анна Кінгсфорд була незадоволена керівництвом філії і запропонувала створити в ложі дві секції – одну для дотримання виключно вчення тибетських махатм, очолювану А. П. Сіннетом, а другу для заохочення вивчення езотеричного християнства. 7 квітня була організована зустріч для обговорення цих пропозицій під головуванням президента Олкотта. Під час гарячих дискусій він намагався створити атмосферу спокою. Раптом все затихло, коли, як описує це Говард Мерфі, «дехто побачив товсту леді, яка зайшла на збори і непомітно сіла в довгій затемненій частині кімнати. Невдовзі один із виступаючих у суперечці згадав про якісь попередні дії мадам Блаватської. «Це так», — голосно зауважила кремезна леді.
Зустріч перейшла у сум’ятицю, гнівні емоції перетворились на радісні. Навколо неї зібрався натовп, а її учень Мохіні Чаттерджі стояв на колінах біля ніг свого обожнюваного вчителя - О.П.Б.».
На запитання, як вона дізналась, що зустріч відбувається у приміщенні кафе Lincoln і як вона знайшла шлях від залізничного вокзалу, О.П.Б. відповіла просто: «Я пішла за своїм окультним носом».
Блаватська зуамнмлася у Сіннетів і через тиждень повернулась на свою базу в Парижі. У червні вона знову приїхала до Англії на шість тижнів, протягом яких у Лондоні та Кембриджі вона зустрілась з головними діячами Товариства психічних досліджень, яке було створено незадовго до того.
Наступне її повернення до Індії було недовгим внаслідок того, що з'явились звинувачення у шахрайстві, викладені у сумнозвісному звіті Ходжсона. Заради свого здоров’я та здоров’я Теософського товариства їй було краще залишити Індію і переїхати в менш задушливий клімат. Так вона і зробила в 1885 році, щоб більше ніколи не повертатись до Індії.
Вона пробула в Торре-дель-Греко, Італія, близько трьох місяців, а в серпні вирішила поїхати до Вюрцбурга, поблизу Мюнхена, Німеччина. З відновленням здоров’я вона почала систематично працювати над своєю наступною книгою «Таємна доктрина».
О.П.Б., як її називали її друзі, потім переїхала до Остенде, Бельгія, де продовжила роботу над книгою, і закінчила її після переїзду до Лондона, де їй допомагала група молодих членів Товариства. Перший том «Таємної доктрини» вийшов з друку в жовтні 1888 року, а другий том вийшов наприкінці року.
Деякий час Арчібальд та його дядько Бертрам Кейтлі просили її переїхати до Лондона, де вона знайде групу відданих молодих працівників, які допоможуть їй у її проекті. А 1 травня 1887 року вони її забрали з Остенде. Блаватська розповідала про це в характерній для неї гумористичній манері: «Депутація з Лондона приїхала до Остенде, зібрали мене і повезли, хворі нирки, паралізовані ноги і все таке інше. Гарний предмет багажу!».
Її новою оселею був невеликий будинок під назвою «Мейкот» на півдні Лондона, який належав відомої письменниці Мейбл Коллінз. «Коли в моїх двох кімнатах (половину розміру спальні в Остенде) перебуває троє людей, ми безперервно топчимось на мозолях один одного», — писала О.П.Б. графині Вахмейстер у Швецію. Зазвичай їх було набагато більше трьох, особливо коли заможний молодий парубок Г. Х. Торнтон приходив у компанії своїх п’яти датських догів. Блаватська писала про це «як оселедці в бочці».
Незабаром навколо неї зібралась група ентузіастів із учнів і помічників. Блаватська була як бджолина королева в центрі, писала й керувала вдень, а ввечері розмовляла, щось обговорювала, навчала. Менш ніж через три тижні після її прибуття до Англії, навколо заснувалась група, яка перетворилась на нову філію TТ під назвою «Ложа Блаватської», в якій було чотирнадцять членів.
Незабаром стало зрозуміло, що «Мейкот» був просто занадто тісним, і тому Блаватська та її оточення оселилися на Лансдаун-роуд, Ноттінг-Хілл, Західний Лондон у вересні 1887 року. Тут віддана команда прихильників допомогла їй закінчити та опублікувати її найкращу працю «Таємна доктрина». Цей труд вважається «одним із пам’яток сучасної езотерики, у ньому дається духовна історія розвитку космосу та життя людини на землі».
Крім того, її прихильники вирішили заснувати Theosophical Publishing Company (Теософське видавництво) і започаткувати теософський журнал, який вони сміливо назвали «Люцифер», з редакторами О.П.Б. і Мейбл Коллінз. О.П.Б. написала багато статей для цього видання. На його сторінках вона атакувала теологію і догмати Церкви як приналежність до середньовіччя, а не до зорі науки і розуму.
Шлях до Лансдаун-роуд, 17 не знайшов ніхто з церковників – за винятком капітана Армії Спасіння та священика Грецької Православної Церкви. Членами ложи були Провідний вчений Англії, сер Вільям Крукс, член Королівського товариства, і видатний поет Вільям Батлер Єтс, які стали членами TТ і регулярно відвідували засідання ложі.
Після публікації «Таємної доктрини» Ложа регулярно збиралася, щоб обговорити з О.П.Б. будь-які незрозумілі моменти, які вони зустрічали в першому томі. Діалоги, які вони проводили, були частково опубліковані під назвою «Діяльність ложі Блаватської», а згодом повна версія була опублікована як «Коментарі до таємної доктрини». На цих зустрічах також обговорювався зміст іншої важливої книги О.П.Б., «Ключ до теософії», до того, як ця книга була опублікована в 1889 році.
Ще в 1881 році Блаватська і Олкотт обговорювали реконструкцію організації на іншій основі, зробивши більш помітним Братство і тримаючи окультизм більше під прикриттям – одним словом, створити при ньому таємне товариство. Це був зародок майбутньої езотеричної секції Теософського товариства, утвореної в жовтні 1888 року у відповідь на прохання багатьох членів про більш поглиблене вивчення езотеричних знань, що були надані О. П. Блаватською.
У серпні 1890 року О.П.Б. сформувала «Внутрішню групу» цієї секції, в основному із деяких своїх учнів, які на той час проживали в Лондоні. Група проводила свої збори щотижня в новому місці мешкання ОП (яке належало Анні Безант) на 19 Avenue Road, на північі Лондона, у кімнаті, спеціально побудованій для цього. Учасники задавали питання щодо духовних практик езотеричної філософії, а О.П.Б. відповідала.
У липні 1889 року Блаватська поїхала до Фонтенбло, Франція, на кількатижневий відпочинок. Там вона написала більшість матеріалу, який перетворився на містичну теософську роботу, відому як «Голос безмовності». Ця книга є перекладом трьох трактатів, які містяться в таємній «Книзі золотих правил», яку вона вивчила напам’ять під час навчання у Тибеті.
У квітні 1891 року Лондон охопила дуже серйозна епідемія грипу. Практично весь персонал на 19 Avenue Road постраждав, троє з них були на порозі смерті. В останній тиждень місяця у О.П.Б. піднялась дуже висока температура. Після цього з’явився абсцес у горлі, а потім ще один на бронхах, через що вона поступово слабшала.
Хоча її стан трохи покращився на початку травня, вона сказала, що відчуває, що вмирає. 8 травня, сидячи в кріслі, вона померла о 14:25 за Гринвічем. О.П.Б., героїчна «самотня постать Світла в епоху холодної суворої темряви», пішла.
О.П.Б. залишила вказівки, що «над її тілом не можна влаштовувати жодного параду чи шоу». Її тіло було кремовано в крематорії Вокінг, графство Суррей, поблизу Лондона, 11 травня 1891 року. Генеральний секретар Європейської секції та особистий секретар О.П.Б. - Мід, виступив перед невеликою групою членів ТТ, персоналу та друзів О.П.Б., а потім урна з прахом була відвезена до її власної кімнати.
Частина праху зараз похована під статуями Блаватської та Олкотта в штаб-квартирі Адьяра, що була заснована у 1882 році.
Вільям Кінгсленд, який був президентом ложі Блаватської на момент смерті О.П.Б., написав: «Вона навчала нас теософії не як релігії, чи філософії, чи віровчення, чи робочої гіпотези, а як живої сили в нашому житті».
Як сказав полковник Олкотт: «Ентузіазм О.П.Б. був невгасимим полум’ям, від якого всі наші теософи запалили свої смолоскипи...“
Як і вказано у назві цієї короткої лекції, Блаватська була «Світлоносцем теософії» — іноді відомої як Позачасова мудрість, Священна наука або Вічна філософія.
Але завершити свій виступ я б хотів словами Редферна. У своєму буклеті «Робота і цінність мадам Блаватської» він говорить:
«Ті з нас, хто вивчав її творчість, визнає героїчність її життя, вдячні за її внесок у зростання людства і будуть продовжувати невпинно працювати для здійснення всього, за що стояла ця велика жінка».
