Це означає, що, якщо ми маємо певну кількість книжок, написану в певний час історії людства, і називаємо це Теософією, то ми робимо величезну помилку.
Наприклад, ми звертаємося до книжок Анні Безант, написаних у минулому сторіччі, коли перед людством, яке не бачило жорстокості Другої Світової війни, і навіть не уявляло про можливість створення такої жорстокої і нелюдської філософії переваги та неповноцінності одних людей над іншими, яке не бачило жахливий ефект атомної бомби, стояли зовсім інші проблеми. Якщо в цих книгах шукати відповіді на питання сьогодення, ми побачимо, що вони не в змозі правильно вирішити проблему, тому що мова цих відповідей була надана для людства того часу.
Ми знаємо, що людська психіка постійно змінюється, і щоб зрозуміти і вміти задовольнити вимоги нових поколінь, ми не можемо застрягти в минулих ідеях або розуміннях. Ми повинні рухатися і навчитися відпускати те, що більше не застосовується. Ми повинні зрозуміти теперішній сценарій у світі. Скаржитись і казати, як чудово було, коли люди шанували та поважали традицію і релігію, не допоможе. Це тому, що ми не можемо змінити те, що було рушійною силою, а рушійною силою нинішньої світової ситуації є ми самі, це я і ви. Те, як ми живемо і те, у що ми віримо, сприяє всьому, що відбувається в світі.
Отже, якщо ми говоримо, що Теософія - це набір правил про те, як жити або що це єдина річ, яка може допомогти нам вийти з поточного хаосу, я б сказала, що ми праві, а також помиляємося. Ми помиляємося, коли приймаємо Теософію як нав'язливу ідею, або щось таке, що може бути збережено та застосоване як одне й те саме постійне рішення для кожної проблеми. Але ми маємо рацію тому що, коли ми можемо дотримуватися Теософії, що також означає мудрість, коли ми розширюємо до певної міри розуміння про самих себе та життя, тоді ми можемо поставитися до з повсякденних проблем зовсім по-іншому.
Можливо, ми також можемо запитати, якою є роль Теософського товариства (ТТ) в сучасному світі. Відповідь на це питання важлива, тому що більшість з нас, членів цього товариства, хотіли б допомогти світу стати кращим місцем для майбутніх поколінь, і тут ми можемо додати, що майбутнє покоління є ми самі, тому що в нас, тут і зараз живуть минуле, теперішнє та майбутнє людства. Отже, ми зацікавлені в тому, щоб жити в кращому, співчутливішому, гуманному світі. Працюючи для людства, яке є ми самі, щоб вийти на більш мудрий спосіб життя, ми можемо розвинути наші людські здібності в повній мірі.
Щоб з'ясувати роль будь-якої організації в нинішньому світовому сценарії, нам потрібно побачити, що саме ця організація пропонує світу. Ми не повинні сприймати як належне, у жодному разі, що ми пропонуємо саме те, чого потребує світ; ми повинні уважно стежити і ставити під сумнів якість того, що ми пропонуємо. Це пояснюється тим, що, коли ми приймаємо щось, як належне, ми втрачаємо пильність, стаємо необережними та сповненими самими собою і це історично доведено. Рухаючись таким шляхом, багато духовних організацій починало вмирати. Тому ми не повинні знову і знову потрапляти в цю пастку.
Ми маємо бути усвідомленими у кожному кроці на цьому шляху і у всьому, що робимо або говоримо, щоб зберегти товариство живим, дихаючи свіжим повітрям протягом усього свого існування.
Те, що може привести нас к мудрості, однаково у всі часи; воно не змінюється; воно вічне і безсмертне. Перебуваючи поза часом, воно приходить із виміру, вільного від змін та трансформацій, які можуть відбуватися тільки в часі і просторі. Коли ми, людські істоти, які психологічно живуть у вимірі часу та простору, намагаємося зрозуміти те, що не з нашого виміру, ми робимо помилку, якою заморожуємо, кристалізуємо проточні води нескінченної ріки. Не існує способу, яким можна ввести мудрість у вимір часу, тому що природа виміру, де народжується мудрість, вічно тече, ця природа є цілісна, тонка, вона не може бути обмежена рамкою людського розуму, який суворий, завжди розділяє та живе у вимірі висновку.
Отже, яка роль товариства, такого як ТТ у всі часи? Воно є провідником проточних вод нескінченної ріки мудрості для тих, хто прагне. Ми не можемо насильно напоїти того, хто не відчуває спраги, таким чином, мудрість не може бути нав’язаною.
ТТ завжди було та залишається оазою у пустелі для людей, що відчувають спрагу. Перша вимога на шляху до мудрості - це мати серце, здатне любити, чутливе до страждання світу. Таким чином, роль Товариства, що має на меті допомагати людству, - показати шлях доброти, любові та милосердя. І немає кращого способу навчити іншого, ніж особистий зразок. Щоб посадити зерно кохання у людське серце, ми потребуємо, щоб плід доброти дозрів в нас таким чином, щоб падаючи та розбиваючись його насіння розсіяв вітер на всі чотири сторони світу.
Людські істоти мають тільки одну проблему - це невігластво; і це джерело всіх людських страждань. Невігластво, про яке ми з вами говоримо, це не невігластво людини, яка не вміє читати та писати, - це є фундаментальне незнання про самих себе. Хто ми такі, як працює наш ум і як він постійно створює ілюзію роздільності. В книжках ми читаємо про єдність, але ми не здатні побачити її. Завдяки цій сліпоті, цьому невігластву, що створило людство, світ, в якому ми живемо, наповнений жорстокою плутаниною, зростаючим руйнуванням та виродженням.
Щоб допомогти людству подолати це первинне невігластво, по-перше, ми повинні подолати його в нас самих; ми маємо сформувати групу людей, які дійсно бачать важливість подолати це основне незнання єдності. Ми часто кажемо, що ТТ має на меті допомагати людству, але ми легко забуваємо, що, для того щоб надати щось людству, ми мусимо мати це самі. Ми говоримо про мудрість, і ми знаємо, що вона не може бути надана іншому; вона має бути вироблена особисто кожним. Отже, все, що ми можемо зробити для тих, хто шукає трансформації та бажає йти тернистою дорогою самопізнання, можливо, - це тримати двері з чистою водою відчиненими для шукаючого спраглого мандрівника. Якщо ми хочемо побудувати будівлю з цегли, нам потрібна саме цегла. Так само, якщо ми хочемо мати мудре людство, нам потрібні мудрі чоловіки та жінки.
Нинішня ситуація у світі дійсно жахлива, ми надзвичайно розвинули багато технологій та свій розум, ми наповнили наше життя речами розуму та повністю знехтували серцем. Цей дисбаланс руйнує наше середовище та робить неможливим життя на планеті. Нам треба виправити цей дисбаланс перш ніж буде занадто пізно. Нам треба розвивати чутливість. Мова не йде про підвищену емоційність, емоції - це частина розуму. Розвинути серце означає дивитися на самих себе та розуміти, хто ми є. Немає іншого шляху, немає короткої дороги, нам потрібно взяти на себе відповідальність за те, що трапляється спочатку з нами самими, а потім - в світі, і побачити, що ідеї та переконання у відокремленості створюють хаос, в який так зване «сучасне суспільство» піймане.
Розвиваючи цілісний спосіб життя, кожен має визнати, що все зв’язане та взаємозалежне, і це є єдиний вихід з деструктивної поведінки, якою людство живиться споконвіку. Отже суспільство, яке говорить про допомогу людству у вирішальному повороті, має надати зразок та бути живим прикладом людських істот, що живуть разом у мирі та гармонії один з одним та з навколишнім світом. Щоб бути оазою спокою у розпалі неспокійного, ми самі маємо бути в мирі. Іншого шляху не має.
Робота членів такого Товариства не є позицією того, хто знає і буде повчати, але то є відкритість до навчання у кожний момент життя з кожним, з ким ми спілкуємося. Навчатися мистецтву життя є найскладнішим завданням, тому що це нескінченний рух. Отже, перед тим як казати про намір бути світлом світу, ми повинні осяяти нашу власну сутність, ми повинні стати світлом для себе. Таким чином, робота проходить не зовні, а в середині. Зрештою, немає таких речей, як «зовні» та «всередині». Все є в нас, і тільки через усвідомлення сил, які вводять нас в рух зсередини, ми стаємо здатними змінити напрямок. Переломний момент лежить всередині нас, і це є усвідомлення того, чим ми являємося насправді. Тільки самосприйняття, усвідомлення всього існуючого володіє силою радикальних перетворень.
«Всі учні повинні зрозуміти деякі речі в дослідженні надфізичного з метою запобігання сліпого довірливого прийняття всього, з одного боку, та однаково сліпої недовірливості, яка відкидає все, з іншого…
Наша одна велика небезпека, як визнала О.П.Б. (мадам Блаватська), - це небезпека стати скам'янілими у формах віри, що багато хто сьогодні має... Товариство призначене завжди бути живим тілом, а не копалиною, а живе тіло росте і розвивається, пристосовуючись до нових умов...
Ніщо не може бути більш смертельним для товариства, як наше, ніж те, щоб визначити його як особливу форму віри, і косо дивитися на будь-кого, хто кидає цьому виклик… Якщо Товариство буде існувати в майбутньому, а я вважаю, що буде так, воно має бути готовим визнати тепер, відверто і вільно, що наше знання фрагментарне, що воно часткове, що воно підлягає дуже великим модифікаціям, оскільки ми все більше дізнаємося і краще розуміємо...
Майбутні покоління, - саме ми в нових тілах, будуть продовжувати розширювати межі невідомого; і ми не хочемо себе виявити прив’язаними до наших сьогоденних досліджень, оспіваних у Писаннях, використаних, як стіни, що перешкоджають нашому подальшому прогресу». Анні Безант
Переклад Олени Щербини
