Мотивація служіння та її розвиток у процесі становлення особистості громадянина

Автор: 
Рис. 1. Мотивація духовного розвитку особистості, побудована на основі піраміди потреб за А.Маслоу. Рис. 1. Мотивація духовного розвитку особистості, побудована на основі піраміди потреб за А.Маслоу.
Проблема побудови громадянського суспільства в Україні привертала увагу мислителів і політичних діячів різних часів. Слід зазначити, що побудова громадянського суспільства в будь-якій країні можлива лише за умов готовності до цього більшості її громадян. Становлення громадянина – це передусім становлення активної особистості, у якої сформовані відповідні риси характеру, емоції і почуття, мислення та мотивація. Саме мотивація зумовлює спрямованість мислення людини, є відображенням особистісних потреб і бажань.

Провідними мотивами свідомого громадянина є мотиви служіння суспільству, державі, людству. Як саме відбувається формування цих мотивів? Що спонукає особистість залишити звичні комфортні умови, наповнити своє життя смислами та цінностями служіння іншим? Для відповіді на це запитання слід звернутися до найбільш усталених теорій мотивації особистості.

За поглядами У.Джеймса, розвиток, інтеграція особистості завжди пов’язана з множинністю людських «я», які виражають різні потреби. Серед таких основних складових дослідник виокремлював  

1) физичну особистість (біологічне «я»),  

2) соціальну особистість (соціальне «я»);  

3) духовну особистість (духовне «я») [11].

До фізичної особистості вчений відносив передусім тілесну організацію, одяг, родину, домашній затишок. На думку У.Джеймса ми маємо безсвідомий потяг оберігати наші тіла, підбирати одяг, оздоблений прикрасами, оберігати наших батьків, дружину та дітей, знаходити собі власний куточок, у якому ми могли б жити, покращуючи свою домашні умови.

Характеризуючи ознаки соціальної особистості, У.Джеймс зазначає, що визнання в нас особистості з боку інших представників людського роду робить із нас суспільну особистість.

Ми не тільки стадні тварини, не тільки любимо бути в суспільстві собі подібних, але маємо природжену схильність звертати на себе увагу інших і справляти на них сприятливе враження.

На практиці всяка людина має стільки ж різних соціальних особистостей, скільки є різних груп людей, думкою яких вона дорожить.

Духовна особистість, на думку У.Джеймса, має суттєві відмінності. Їй притаманне повне об'єднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здатностей і властивостей.

Це об'єднання в кожну окрему хвилину може стати об'єктом нашої думки й викликати емоції, аналогічні емоціям, виробленим у нас іншими сторонами нашої особистості.

Таким чином мотивація служіння, самовіддачі, відданості людині та людству можлива лише за умов узгодженої активності соціального та духовного «я» особистості. Як відбувається боротьба та врівноваження внутрішніх мотивів у часі? Для відповіді доцільно розглянути одну з найвідоміших психологічних концепцій, що описує витоки людської поведінки - теорію мотивації А.Маслоу. Згідно з цією ієрархічною концепцією вищі потреби можуть спрямовувати поведінку індивіда лише у тій мірі, в якій задоволені більш низькі потреби. До складу цих потреб вчений включав потреби фізіологічні, потреби у безпеці, у любові та приналежності до людської спільноти, в оцінці та повазі, а також потреби самоактуалізації (реалізації потенцій, здібностей і талантів людини). Незадоволені потреби призводять до психічних розладів, неврозів.

Слід визнати, що ця частина теорії мотивації А.Маслоу широко використовується не тільки у психологічних дослідженнях, але й у галузях економіки, менеджменту, правознавства, управління персоналом, що свідчить про її достатню універсальність, спроможність пояснити мотиви поведінки значної кількості людей. Разом із цим, твердження, що вершинною потребою особистості є потреба у самоактуалізації видається дещо сумнівним. До його заперечення, зокрема, призводить розуміння людської історії не тільки як історії безперервних війн та політичних маніпуляцій, але й як процесу розвитку самої людини, її удосконалення та духовного зростання. Саме цей аспект історії, на жаль, найменшою мірою висвітлений у шкільних підручниках. Якщо ж поставити запитання про найвищі досягнення людства, то, безперечно, відповідь має містити саме те, що підносить людину над усім тваринним світом планети – людяність, духовність, які мають стати основним предметом психологічного пізнання.

У своїх більш пізніх працях А.Маслоу розподіляв психологію на 2 види: дефіцитарну та буттєву. Дефіцитарна психологія зосереджує увагу на вивченні поведінки, метою якої є задоволення природних потреб людини (голод, біль, страх). Буттєва психологія, навпаки, вивчає метамотивацію, поведінку людини та її переживання на стадії найвищої усвідомленості.

Буттєві, духовні цінності – істина, доброта, краса, цілісність, дихотомічна трансцендентність, досконалість, справедливість [6]. Важливим показником особистісного зростання вчений вважав буттєву любов – любов до сутності іншої людини, її життя, любов, яка не прагне до володіння своїм предметом, а цінує найкраще, що є в іншій людині. Буттєва любов викликає вершинні переживання.

Як видно з рис.1, в основі мотивації особистості з високим духовним потенціалом є мотиви духовного самовдосконалення (відтворення прекрасного та досконалого у собі), служіння (допомоги потребуючим, примноження добра), мудрості (пошук і примноження істини), праведності (дотримання духовних принципів, відтворення гармонії у власному житті) та святості (прийняття та виконання духовної місії, духовне подвижництво). Розглянемо ці мотиви детальніше.

Виникнення мотивів духовного самовдосконалення іноді є процесом, детермінованим із зовні, а іноді – зумовлений логікою внутрішніх перетворень.

Як зазначає С.Гроф, «буває, що «нормальна» людина із здивуванням і занепокоєністю помічає у своєму внутрішньому світі іноді раптові, іноді поступові зміни. Вони можуть настати після смуги розчарувань або після емоційного шоку, такого, як втрата улюбленої рідної людини або близького друга. Але нерідко зміни відбуваються без особливих причин у період насолодження кріпким здоров'ям та добробутом. Вони починаються з відчуття незадоволеності, неповноти, коли людині здається: «Щось упущено». Це «щось» є нематеріальним та невизначеним, воно є ілюзорним, його неможливо описати словами.

До подібного стану додається в різній мірі почуття нереальності та порожнечі звичайного життя. Особисті справи, які раніше поглинали всю уваги та інтерес, психологічно начебто відходять на другий план, втрачають свою важливість і цінність. Виростають нові проблеми. Індивід намагається зрозуміти витоки та мету життя. Задається запитанням, чому так багато речей він сприймав на віру. Наприклад, яке значення мають його особисті страждання та страждання інших людей? Про яку справедливість можна казати, якщо так багато нерівності в долях людей?» [ 2, с.44-45].

Пошук відповідей на найважливіші життєві питання є свідченням прийняття відповідальності, передусім, за себе самого, свідченням психологічної «дорослості» особистості. Мотиви духовного самовдосконалення є виявом свідомої волі, спрямованої на перетворення себе у відповідності до ідеального «Я», досягнення нових вершин у різних життєвих сферах. Значною мірою трансцендентні уявлення про досконале, ідеальне визначають життєвий шлях людини.

У випадку хибності ідеалів і цінностей, самовдосконалення має деструктивний вектор.

Тоді людина вдосконалює шкідливі для себе та оточуючих навички, моделі поведінки.

Наприклад, злодій може вдосконалювати свою майстерність відмикання сейфів, а маніпулятор  власну здатність підкорення своїй волі інших людей.

На відміну цьому людина, яка прагне до духовного самовдосконалення, проявляє відповідальність за власне життя, спрямованість своєї поведінки та діяльності, життєтворчості та самореалізації у напрямі Краси, Добра та Істини.

У віковому вимірі потреба в самовдосконаленні проявляється несвідомо ще в ранньому дитинстві, коли природа спонукає дитину безліч разів повторювати ті ж самі дії, доводячи прості навички до досконалості, опановуючи власне тіло. Надалі підліток починає звертати все більше уваги на своє відображення в дзеркалі, його пропорції. Хлопці намагаються збільшити м'язи, а дівчата використовують косметику для покращення власної привабливості. В юності з розвитком свідомості та самосвідомості духовне самовдосконалення може перетворитися в усвідомлену потребу особистості.

Коли людина впевнено йде шляхом духовного самовдосконалення, вона хоче поділитися своїми знахідками, здобутками та відкриттями з іншими. Так формується мотивація служіння, допомоги потребуючим.

Мотиви служіння, допомоги потребуючим зумовлюють реалізацію ідеальних уявлень людини про Добро, спонукають особистість до присвяти власного життя життю ближніх, до пошуку адекватних методів і засобів допомоги нужденним. Дієва допомога може бути не тільки матеріальною: іноді для людини є життєво необхідними добре слово, погляд, позитивна емоція.

Мотиви служіння, допомоги потребуючим зумовлюють відповідальність людини, передусім, по відношенню до інших, до світу в цілому. Якщо людина не відчуває себе  потрібною хоч для когось, життя видається їй позбавленим сенсу. Так втрата близьких, друзів сприймається як одне з найважчих життєвих випробувань.

У віковому вимірі мотивація служіння, допомоги потребуючим може виникати наслідок отримання дитиною любові та турботи від батьків, рідних. Накопичення достатньої кількості цієї позитивної життєвої енергії призводить до виникнення потреби її передачі іншим. Так, стаючи батьками, чоловіки й жінки намагаються передати дітям найкраще, що отримали від своїх батьків. Надалі, з розвитком свідомості людина може осягнути, що суспільство й увесь світ – її сім'я, яка може потребувати посвяти та служіння.

Однак, допомагаючи іншим, людина нерідко припускається помилок, може нав'язувати свою допомогу, що сприймається як «ведмежа послуга». Прагнення передбачати наслідки власних слів і дій спрямовує особистість на осягнення мудрості.

Мотивація мудрості зумовлює прагнення до постійного самопізнання та збагачення знань, пошуку найціннішої інформації, осмислення подій власного життя та життя оточуючих, упорядкування та усвідомлення життєвого досвіду. Показовою в цьому контексті є притча про царя Соломона, який замість слави, багатства та всяких гараздів попросив у Бога мудрості. У результаті він отримав і мудрість, і багатства, і безліч інших благословень.

Для набуття мудрості вік людини та розмаїття її досвіду не є визначальними - важливішим є здатність до осмислення досвіду, свідомого ставлення до життя. Так, і в похилому віці деякі люди не бачать причинно-наслідкових зв'язків між подіями власного життя, скаржаться на його безцільність. Для інших – кожна подія, кожна зустріч несе сакральний зміст, все існуюче складається в єдиний візерунок єдиного життя. Мудра людина робить якнайменше життєвих помилок та здатна ділитися своєю мудрістю з тими, хто готовий до її сприйняття.

Подальший розвиток особистості відбувається також завдяки орієнтації на такі мотиви як праведність і святість. Під праведністю (від «правильності», «правоти», «правди») розуміють здатність жити за законами совісті, простоти й відвертості, дотримання людиною загальнолюдських принципів існування. У релігійному розумінні праведність співвідноситься з уникненням гріха. Мотиви праведності сприяють реалізації ідей Краси, Добра та Істини у повсякденному житті людини, спонукають до гармонізації особистого життя з життям Природи, Всесвіту, спрямовують слова, вчинки та дії в русло духовних цінностей, загальнолюдської моралі. Праведність особистості робить її гідною для наслідування не тільки сучасниками, але й прийдешніми поколіннями.

Основи праведності прописані в усіх релігійних і світських законах людства, починаючи від перших скрижалів Моїсея (які він розбив перед натовпом), 10 Заповідей на інших скрижалях, світських законів Гортини (Кріт), настанов Ісуса Христа. Аналіз змісту вищих духовних настанов різних часів і народів показує їх приблизну тотожність, орієнтованість на побудову людського життя на засадах Краси, Добра, Істини та Любові. Наприклад, у повчаннях князя Київської Русі Володимира Мономаха (1053-1125) дітям поєднуються уявлення і про власне самовдосконалення, і про служіння іншим у суспільстві таким чином: 

«Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.

Зміцнюй тіло й душу, просвітлюй розум.

Будь завтра кращим, ніж ти є сьогодні.

Не давай сильним принижувати слабких.

Не залишай хворих, не забувай про бідних.

Не май гордині ані в розумі, ані в серці.

Пізнавши все добре, пам'ятай, а чого не знаєш – тому навчайся.

Живи для Батьківщини та люби людство».

У процесі соціалізації людини кількість законів, норм, конституцій різних країн постійно зростала, тим самим віддаляючи людину від основного закону Творіння – Любові. Тому, на  відміну від соціальної правової орієнтованості, людина, яка дотримується праведності, орієнтується на вищі закони, «записані на скрижалях людського серця», що проявляються в совісті.

Поняття святості у мовному обігу вживають, найчастіше» у таких словосполученнях як «свята людина», «свята любов», «свята відданість», «святе життя», «святе Письмо», «святий обов'язок», «свята правда». Близькими до нього є також поняття «освята», «посвята», «присвята». Поняттям святості характеризують більш високий ступінь самореалізації, коли людина свідомо присвячує свою долю служінню, перетворює власне життя на духовний подвиг.

На цьому шляху праведність є попереднім етапом, коли виконання певних правил, настанов і принципів життя призводить до якісно нових перетворень особистості – переходу до духовної свідомості, постійного усвідомлення власного духовного «Я». Досягнення святості чимало філософів пов’язують з усвідомленням абсолютної єдності або всеєдності (В.С.Соловйов).

Побудова громадянського суспільства може розглядатися як необхідний етап у процесі побудови духовного суспільства, про яке мріяли філософи-ідеалісти - Кампанелла, Гегель та ін.

Для реалізації найкращих ідей, акумульованих людством, бачиться необхідним врахування сучасних здобутків у галузі людинознавства, зокрема, мотиваційних теорій розвитку особистості. Створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для становлення особистості громадянина, є складним і відповідальним завданням, реалізація якого у сімейному вихованні, системі освіти будь-якої держави забезпечить її найскоріший духовний та економічний прогрес.

 

Література 

1. Гражданское общество: истоки и современность / Научн. ред. проф. И. И. Кальной  СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. - 256с.

2. Гроф Станислав. Духовный кризис: статьи и исследования / Гроф Станислав. – М.,1995. – 255 с.

3. Зязюн І. А. Духовна еліта у суспільстві: інтелігентність і громадянськість / Іван Зязюн // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: зб. наук. пр.: [у 2-х ч.] / за ред. Л. Л. Товажнянського, О. Г. Романовського; НТУ «ХПІ». – X., 2003. – Ч. 1(5). – С. 32–42.

4. Карась А. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. Київ-Львів, 2003. - 520с.

5. Максименко С. Д. Генезис существования личности / С. Д. Максименко. – К.: Изд–во ООО «КММ”, 2006. – 240 с.

6. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / Пер. с англ. М.: Смысл, 1999. – 425 с.

7. Москалець В.П. Психологічне обґрунтування української національної школи / В. П. Москалець. – К.,1994. –120 с.

8. Помиткін Е.О. Ідеальний президент ідеальної держави. Посібник кандидата та виборця. - К.: «Кафедра». - 2014. - 28 с.

9. Рибалка В.В. Психологія честі та гідності особистості: культурологічні та аксіологічні аспекти: навч.-метод. посібник / В.В.Рибалка.- Львів: ЛьвДУВС, 2010.- 512 с.

10. Філіпчук Г.Г. Громадянське суспільство: освіта, етнокультура, етнополітика. – Чернівці: Зелена Буковина, 2002.

11. Філіпчук Г.Г. національна освіта: особистість і суспільство. збірник наукових праць / георгій філіпчук.- чернівці: зелена буковина, 2013.- 844 с.

12. Фрейджер, Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Роберт Фрейджер, Джеймс Фейдимен; [пер. с англ.]. – СПб.: Пройм-ЕВРОЗНАК, 2006. – 704 с.

13. Ямницький В. М. Психологія життєтворчої активності особистості: монографія / В. М. Ямницький. – О.: СВД Черкасов М.П.; Рівне: РДГУ, 2004. – 360 с.

Переглянуто разів
Розділ: Статті

КАЛЕНДАР ПОДІЙ:

« Сентябрь 2022 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    

ПУБЛІКАЦІЇ:

  • На ниві людства
    Я хочу поділитися з вами своїми міркуваннями про один із напрямків діяльності ТО в сучасному світі, а саме – просвітницьку…
    у Статті
  • Ступаючи таємним шляхом
    «Голос Безмовності» - це збірка з трьох трактатів (іменованих як «Фрагменти»), які О. П. Блаватська запам’ятала під час свого перебування…
    у Переклади
  • Братство - от теории к практике
    Тема моей сегодняшней лекции настолько не нова, настолько часто обсуждается, что, вероятно, стала уже привычной. Всё, что привычно, не воспринимается…
    у Статті
Всі публікації