В зрілий період, отримавши смисл та цілепокладання у вигляді служіння теософії, вона свідомо та наполегливо йшла тернистим шляхом до чистої, необумовленої істини, кидаючи виклики суспільству. Завдяки волі, що була одухотворена ідеями споконвічної мудрості, Блаватська висвітлювала в темряві догматів еволюційні обрії розвитку людства. Олена Блаватська робила це не тільки в теоретичних працях, а й через активну життєву позицію, вступаючи в переписку з видатними особистостями її часу та відверто дискутуючи із представниками релігійних концепцій, науковцям та політичними діячами. В яких би складних умовах їй не приходилося існувати, всім своїм життям Олена Блаватська прагнула слугувати істині.
Однією із дієвих форм соціального діалогу була публіцистична діяльність, через яку Блаватська висловлювала та обґрунтовувала свої погляди, слугуючи ідеалам теософії. Олена Петрівна започаткувала видання декількох теософських періодичних журналів, які стали трибуною теософського товариства та її особистих поглядів. Одним з таких журналів став журнал «Люцифер», назва якого була невипадково обрана теософинею. Називаючи журнал «Люцифер», вона кидає виклик суспільству та догматичному християнству, представники якого жахаються цієї назви, що асоціюється із занепалим янголом та сатаною. Між тим Блаватська наполягає на цієї назві. В цьому – сама сутність Олени Блаватської, яка ніколи не боялась йти проти загальноприйнятого, застарілого, догматичного. Вона руйнувала сталі уяви, беручи на себе болячі удари та осуд догматичного суспільства.
Журнал «Люцифер» (Lucifer) існував з 1887 по 1897 р.р. під безпосереднім керівництвом Блаватської, де вона регулярно публікуючи свої статті, мала більш широкі можливості вільно виражати свої думки та авторські роз’яснення важливих аспектів теософського знання, ніж в офіціальному журналі «Теософ». В Люцифері Блаватська активно відповідала на критику теософії та теософського товариства, яскраво проявив свої публіцистичні здібності. В першому випуску журналу О.П.Б. розміщує статтю «Що в імені? Про те, чому журнал називається “Люцифер”», в якій роз’яснює мотивацію назви журналу, котра для неї була принципова, не дивлячи на болісні напади з богу християнських діячів та пересічних віруючих. «Якщо хтось хоче боротися проти забобону і відкрити відмінність потворної павутини забобонів і матеріалізму від шляхетних ідеалів наших предків, то йому слід приготуватися до опору, – пише теософиня, – «Корона реформатора і новатора - це справді терновий вінець». Якщо хтось хоче звільнити Істину у всій її непорочній чистоті з того майже бездонного колодязя, в який вона була занедбана лицемірними і ханжеськими правилами пристойності, він повинен без жодних вагань опуститися в темну, сяючу шахту цієї криниці. Не має значення, наскільки погано можуть зустрінути непроханого гостя сліпі кажани - жителі темряви, які ненавидять світло - у своєму похмурому житлі, але якщо він із самого початку не виявить силу духу і мужності, які він проповідував іншим, то він може бути справедливо названий лицеміром і зрадником стосовно своїх власних принципів» [4, C.3].
В статті Олена Блаватська відновлює істину сутність імені Люцифер, спростовуючи тлумачення, сформоване у контексті пізнього християнства. Первісно ім’я Люцифер грецького походження в античній міфології було епітетом божеств Діани, Аврори, які відповідали в античному пантеоні за небесні світила. В римській інтерпретації Люцифер це аналог вранішньої зірки (Венери) – вісниці світанку. В ранньому християнстві Люцифер – один з епітетів Христа, пророка нової віри. Й тільки в пізньому середньовіччі, в результаті теологічних рефлексій та екзегези священного писання, Люцифер стає синонімом занепалого янгола, що ототожнюється з сатаною та дияволом. О.П. Блаватська спирається на античний зміст імені, стверджуючи, що «"Люцифер" – це ранкова бліда зірка, провісник сліпучого сяйва полуденного сонця, «Еосфос» греків» [4, C.3]. Виходячи з того, що «"Люцифер" означає "світлоносець"», Блаватська визначає місію журналу: «Зірвати маску з будь-якого забобону» [4, С.4].
О.П.Б. прагне подолати хиби моралі в старому, віджитому вигляді – як визнаного суспільством обов’язку, повинності, боргу, як дії яку повинен здійснювати в межах визнаних норм. Блаватська відчувала відживання старої догматичної моралі, позбавленої свободи вибору. Моралі, що вимірювалась бінарними опозиціями добра й зла в межах соціальної обумовленості. Олена Блаватська, як провісник нових цінностей, стверджувала, що добро й зло мають визначатися в контексті еволюційно визначеного сенсу буття, а не в обмеженій системі координат оціночного судження. Відповідно, те що сприяє еволюції, визначається як добро, а те що протидіє або гальмує еволюційне становлення – зло. В цьому сенсі Люцифер – як світлоносець, що висвітлює еволюційні обрії, слугує добру, майже через злами існуючого, але ж потребуючого оновлення буття.
В обґрунтуванні назви та місії журналу Олена Петрівна виходила з фундаментальної ідеї теософії щодо Єдності як Трансцендентного стрижня всього буття, в якому всі імена та форми об’єднанні єдиною сутністю. Сутністю, що поринає в непроявлене єдине, безосновне, без’якісне начало, про що О.П.Б. пише в Таємній доктрині, коментуючи Станци Дзіан «Всюдисущий, Вічний, Безмежний і Незаперечний принцип, про який ніякі міркування неможливі, бо він перевищує міць людського розуміння і може бути лише зменшений людськими виразами» [2, C.60]. Втрата цього абсолютного стану або абсолютного Ніщо відбувається в проявленому світі – світі множини, або ілюзорному світі, як його називає Платон та Упанішади. Тому й всі символи та імена якими людство прагне наблизитися до усвідомлення цієї єдності отримують тлумачення відповідно до рівня культури та свідомості. Теософія тримається на позиції дуальності світу, як стану взаємодоповнення, взаємодовизначення проявленого та непроявленого, абсолютного та його еманації. Світ в стані інволюції (опущення в матерію), все більше втрачаючи глибину трансцендентного, набуває конкретні, обмежені форми та відповідно звужені значення. Це звуження споглядається й на рівні тлумачень понять, символів, слів, що втрачають глибинний сутнісний зміст.
Так й ім’я Люцифер, з часом звузилось до негативного тлумачення та приблизно з 12-14 століття почало асоціюватися в межах християнства з дияволом або сатаною. «Тільки одного разу торкнувшись цієї планети щільної Матерії, білі крила, навіть найвищого Ангела, не можуть залишатися чистими, або ж Аватар (або втілення) бути досконалим, бо кожен такий Аватар є падіння Бога в зародження. Ніде метафізична істина так не ясна в її езотеричному поясненні, або ж більш прихована від звичайного розуміння тих, хто, замість можливості оцінити величність цього уявлення, можуть лише принизити його» – пише Блаватська [3, C. 483-484].
В роботі «Пізнаючи себе» сучасна французька теософиня Даніель Одуєн наголошує: «Єдине стає Двома але, незважаючи на це, як і раніше, залишається Єдиним – проявленим і водночас непроявленим. Але у своєму проявленні воно має два полюси, два способи буття, два аспекти: аспект Свідомості та аспект Енергії….Божественна сутність цілком є у всіх без винятку формах життя» [1, С. 3]. Тобто на всіх проявлених рівня утримується сутнісна єдність. Це стосується й змісту імені Люцифер, яке не втрачає світлоносної сутності, проходячи крізь призму інтерпретацій та тлумачень в яких й з’являються обмежені розуміння. Ім’я, назва, слово – це форма прояву сутності. А те як його обмежують в окремих теологічних чи ідеологічних інтерпретаціях, це вже показник втрати цієї сутності та підстава для викривлення, що породжує зло.
В статті «Походження зла» О. П. Блаватська вказує на те, що у концепціях європейських філософів причиною походження зла визначається втрата первинної Єдності як зародження протилежностей. «Коли гомогенність трансформується в гетерогенність, що не може не створювати контрасти, звідси виникає і те, що ми називаємо злом, яке нині панує в нашій "юдолі сліз"» – пише Блаватська [6]. Спираючись на філософію буддизму вона стверджує, що «зло, притаманне не матерії, яка є вічною, а ілюзіям, створеним нею: через зміни та трансформації матерії, що породжує життя, оскільки ці зміни обумовлені, а таке життя ефемерне. Водночас, зло не тільки неминуче, але й необхідне. Бо якщо ми бажаємо відрізняти добро від зла, світло від темряви і цінувати перше, ми можемо зробити це лише через контрасти між ними» [6]. Таким чином, Люцифер, у обмеженому тлумаченні може набувати негативні характеристики, що своєю протилежністю підкреслюють позитивну сутність провісника нового знання. Усвідомлення світла нового знання завжди з’являється болісно, через страждання та подолання попереднього, сталого, звичного, але ж вже віджитого, що буксує шлях еволюції. О.П. Блаватська виступала в ролі такого Люцифера, бо висвітлювала шлях нового світорозуміння, що відображає наступний віток еволюції, в якому теософія відіграє роль Аврори – тобто світанку нового дня.
Блаватська надавала особливого значення поясненню змісту імені Люцифер, яке більш ретельно вона розкриває в статті «Історія однієї планети», що надрукована в вересневому номері Люцифера за 1887 р. Проникаючи в глибинні тлумачення імені Люцифер, О.П.Б., можливо не помічаючи того, що відстоює свою особистісну життєву та світоглядну позицію, демонструвала спробу подолати закостеніли догми своїх сучасників. В статті вона говорить про те, що Афродіта (Венера), як прообраз Люцифера, ще до того як її стали так називати, була відома в грецькій міфології під двома іменами: Еосфор (Люцифер латиною) – ранкова зоря й Геспер – вечірня зоря. Еосфор або Фосфор перекладався як «ранкове небесне тіло, що світиться» – готував появу Аврори, богині світанку. Тобто онтологічна місія Фосфора – це започатковувати ранок, передувати колісниці Аврори, освітлювати її шлях, як світанку нового прояву й ввечері обернутися в вечірню зорю Геспера, щоб увійти в темряву ночі, залишитися непоміченим, зберігаючи світло для нового світанку. Цей красивий міф викриває благородну місію Люцифера, який залишаючись в тіні (що дало підстави в подальшій християнській екзегезі називати занепалим янгелом), несе світло кожного нового дня, нового щаблю еволюції. «Рано-вранці Фосфор з'являється з вод Океану, піднімає в небеса свою священну голову, щоб сповістити про наближення божественного світла» (Іліада, XXIII. 226; Одіссея, XIII. 93; Вергілій, Енеїда, VIII. 589). Він тримає у своїх руках смолоскип і летить через простір, оскільки він передує колісниці Аврори. Увечері він стає Геспером, «найпрекраснішою із зірок, що сяють на небесному склепінні» (Іліада, XXII. 317)» [5, С. 16-17]. Ці імена застосовували в грецькій традиції для символічного визначення Сходу – Еосфор, або Фосфор (Phosphoros – факет піднято) та Заходу - Геспер (Hesperos -факел опущено).
Крім античного контексту імені «Люцифер» Олена Петрівна звертається й до ранньохристиянських аналогів імені та доводить, що Діва Марія, яку називали Морською дівою, по аналогії з Афродитою, що народилась з морській піні, мала споріднене тлумачення. В християнстві місія ранкової зорі, що стає символом нового начала, було покладено на Мати Ісуса, яка дала йому життя дивним образом та висвітлила його духовний шлях служіння людству. В ранньому середньовіччі, а саме в грецькій патристиці місія ранкової зорі покладалась на призначання самого Христа, як провісника нової ери людства. Отже Місія Люцифера – освятити новий рівень буття, вивести його з темряви, показати шлях еволюції, одухотворивши матерію, відділити добро від зла. За аналогією Люцифера, Блаватська брала на себе удар, особливо з боку догматичного християнства. Кидаючи виклик, вона мотивувала через протилежну точку зору, прагнення до вдосконалення шляхом нескінченного пошуку істини.
Так, приклад з ретельним обґрунтуванням значення ім’я Люцифер та стійкої позиції щодо захисту його світлоносної сутності виступає аналогом всього життя Олени Петрівни Блаватської, яка на кшталт Люцифера осяяла світло теософії. Всією життєдіяльністю та творчістю О.П.Б. стверджувала знання теософського вчення через активну соціальну позицію. Діяльність і спадщина О. П. Блаватської сприяли кардинальним змінам статусу теософії, яка, пронизуючи всю історію людства, була закритим вченням для широкого загалу та проявлялась опосередковано через різні форми духовної культури людства.
Олена Блаватська сприяла тому, що теософія вийшла з езотеричного кола і стала самодостатнім напрямком теоретичного і соціального простору.
У ХІХ ст. з'являються визначення теософії у словниках, починають формуватися наукові осмислення теософії як окремого світоглядного напрямку, активізується науково-теософський дискурс.
Завдяки О. П. Блаватській у ХІХ столітті започатковано соціальний рух (Теософське товариство) – об'єднання людей, діяльність яких спрямована на реалізацію цінностей теософії в життєвий простір.
О.П. Блаватська кидала виклик науці, з метою подолати матеріалістичні обмеження як в методах, так й в об’єкті її вивчення; релігії, що загубилась в омані догматики, втрачаючи сакральне, прагнучі показати єдині коріння всіх релігій; моралі, що перетворилась в хибні норми соціальної обумовленості. Заперечення кон’юнктурної прагматики через розмежування матеріальних та духовних цінностей, сприяло формуванню основ практичної теософії, як форми реалізації теоретичного вчення в еволюційному становленні людства.
Стійка теософська позиція О.П. Блаватської сприяла формуванню новітніх ідей та кардинальних змін в сучасному світогляді, а саме:
·Впровадження в ідеологічний простір духовної культури ідеї єдності світу, що веде до формування планетарної культури;
·Акцентуація уваги людства на дуальному (матеріально-духовній) стані буття, що сприяє формуванню сучасної ідеї холономного усвідомлення світу та людини;
·Визнання нескінченності світової еволюції та її універсальних законів;
·Виявлення єдиного джерела всіх проявів культури людства, що сприяє метаісторичному сутнісному виміру єдності світу;
·Передбачення переходу науки в сферу вивчення закономірностей тонких планів та їх зв’язок із проявленим буттям, що знайшло відображення в сучасній науці постнекласичного періоду.
Ми вправі вважати Олену Блаватську – Люцифером теософії. О.П.Б.. – особистість, що змінила світ, який в 21 столітті, опинившись на межі самознищення, починає розуміти необхідність сутнісної єдності планетарного людства. Французький постмодерний філософ Жан-Франсуа Ліотар писав: «Сучасність, якою б епохою вона не датувалась, не виникає без руйнування основ віри та відкриттям, пов'язаним з винаходом інших реальностей» [7]. Саме цю нову реальність показала світові Олена Петрівна Блаватська – Люцифер теософії, яка передувала Аврорі духовного світанку людства, взявши на себе удар застарілого світу.
Література:
1. Audoin D. On Knowing Oneself. – Adyar: The Theosophical Publishing House, 1995.
2. Blavatsky H. P. The Secret Doctrine. The Synthesis of Science, Religion, and Philosophy / Volume I. Cosmogenesis. - London: The Theosophical Publishing House, 1999.
3. Blavatsky H. P. The Secret Doctrine. The Synthesis of Science, Religion, and Philosophy / Volume IІ. Anthropogenesis - London: The Theosophical Publishing House, 2009.
4. Blavatsky H. P. What`s in a name? Why the magazine is called "Lucifer" / Lucifer Magazine, September, 1887. рр. 1-7
5. Blavatsky H. P. The history of a Planet / Lucifer Magazine, September, 1887. рр. 15-22
6. Blavatsky H. P. The Origin of Evil / Lucifer Magazine, October, 1887 / https://universaltheosophy.com/hpb/the-origin-of-evil
7. Lyotard J.-F. Answering the question: what is the postmodern? / The Postmodern Explained to Children, - Sydney: Power Publications, 1992 http://www.marginalutility.org/wpcontent/uploads/2010/04/machete_reading_may1_c.pdf
Юлія Шабанова,
доктор філософських наук, професор.
Дніпровське відділення ТТ в Україні
"Ложа імені О.П. Блаватської"
